У свідомості багатьох терпіння – пасивне перенесення негараздів і проблем. Але чи так це насправді?

Найчастіше терпіння також сприймається як антитеза нетерпінню: прагненню отримати бажане тут і зараз. Такий собі неприємний стан, за якого доводиться чекати виконання своїх «забаганок».

Якщо вдуматися, то в такій ситуації людина сама створює собі проблему – незламне бажання, очікування на виконання якого приносить неприємні емоції. З погляду християнства назвати ці неприємні переживання «терпінням» було б неправильно.

Терпіння – це насамперед реалізм. Сприйняття себе та навколишнього світу такими, якими вони є насправді. Розумне усвідомлене життя «тут і зараз».

Згадаймо слова Господа: «…Не дбайте про завтрашній день, бо завтрашній сам дбатиме про своє: достатньо для кожного дня своєї турботи» (Мт. 6:34). Тут йдеться саме про надмірну турботу, про зайві мрії та грандіозні плани на майбутнє, те саме майбутнє, яке людина не може ні передбачити, ні проконтролювати. І руйнація всіх таких планів незмінно веде до розчарування.

Терпіння ж у тому, щоб бути готовим до будь-яких ситуацій, гідно приймати те, що дає нам сьогоднішній день і що принесе завтрашній. Тверезий спокійний погляд на обставини, відсутність мрійливості, відмова від зайвого – все це є фундаментом, на якому будується терпіння. А стійке, зі спокійним розумом перенесення скорбот, здатність творчо переробити їх у духовний досвід суть терпіння. Найголовніше у справі терпіння – довіра до Бога, довіра до Його Промислу про всіх нас. Тоді терпіння стає ступенем до Неба.

Як писав апостол Павло: «…Від скорботи походить терпіння, від терпіння досвід, від досвіду надія, а надія не осоромлюється, тому що любов Божа вилилася в наші серця Духом Святим, даним нам» (Рим. 5:3–5).

Усі чесноти взаємопов'язані. Але, мабуть, зараз саме терпіння – найактуальніша чеснота.

Записала Наталя Горошкова