У дивний час ми живемо. Здається, що репутація людини не має жодного значення.

У всякому разі, таке враження може скластися, якщо ми подивимося на поведінку різних громадських (і навіть деяких церковних) діячів. Люди на догоду горезвісній громадській думці говорять слова і роблять вчинки, які суперечать тому, що вони говорили і робили до недавнього часу, щоб через якийсь час знову «змінити імідж» вже заради нових віянь. І так щоразу.

З іншого боку, і сама «громадськість» має коротку пам'ять і часто забуває, що ще вчора проклинала того, кого зараз звеличує, і навпаки.

Тож чи потрібно взагалі дотримуватися своєї репутації, якщо навіть ті, заради кого ми готові нею пожертвувати, все одно цього не оцінять або оцінять лише на найближчі кілька хвилин?

Спочатку варто правильно розставити акценти. Якщо ми християни, то для нас важливіше догодити Богові, а не будь-якому суспільству. І якщо й казати про земнe репутацію, вона може представляти цінність лише для  віруючих людей. Адже якщо ми постійно змінюватимемо свою думку, намагаючись наздогнати чергову модну повістку, то, може, й почуємо оплески з боку вітряних і невибагливих мас, зате втратимо довіру церковного народу. А цю довіру набути дуже непросто, а ось втратити – досить легко.

І справді, якщо людина стверджує спочатку одне, потім інше, потім третє, як дізнатися, що вона щира? Або вона грішила проти совісті раніше, а тепер каже, що думає насправді, або раніше висловлювала свої справжні думки і тільки зараз, поступаючись якимось обставинам, змушена декларувати те, з чим внутрішньо не згодна. У будь-якому випадку ми стикаємося з чимось не дуже чесним або в минулому, або в сьогоденні. Можна, звичайно, припустити, що людина щиро змінила погляди, але якийсь осад недовіри все ж таки залишиться, особливо якщо «зміна» відбувається неодноразово.

Ось чому так важливо ніколи не поспішати з гучними заявами та деклараціями, зокрема під дією емоцій та миттєвих вражень. Емоції та враження можуть бути оманливими, але слова вже сказані та відображені у вічності.

Це стосується всіх: священиків і мирян, журналістів і блогерів, політиків і громадських діячів.

Якщо ми хочемо зберегти чистим своє сумління, якщо дорожимо довірою людей (що і є репутація), потрібно бути щирим. Але щирим не за принципом «говорю все, що відчуваю цієї секунди», а щирим з міркуванням. Особливо зараз, коли будь-яке слово може бути небезпечнішим за зброю.

Записала Наталя Горошкова