Молитва за ворогів, мабуть, найскладніше із заповіданого нам Спасителем.

Багато в чому це суперечить людській природі. І все ж Христос сказав недвозначно: «Ви чули, що сказано: “люби ближнього твого і ненавидь ворога твого”. А Я кажу вам: любіть ваших ворогів, благословляйте тих, хто вас проклинає, благодійте тим, хто вас ненавидить, і моліться за тих, що вас кривдять, і за тих, що вас гонять...» (Мф. 5:43–44).

І це справді суперечить людській природі – але природі занепалій. Ми ж, як каже далі Христос, маємо бути досконалими, як досконалий Отець наш Небесний.

Звісно, ​​це не так просто. І загалом непросто, і саме тут і зараз. Зараз, коли Українська Православна Церква поділяє всі скорботи свого народу, коли, незважаючи на жодні обставини, вона продовжує служити людям, коли храми наші, як і будинки мирних жителів, зазнають руйнувань від війни, коли священики наші гинуть, виконуючи свій обов'язок до кінця , її звинувачують у всіх мислимих і немислимих злочинах і намагаються заборонити, відбирають храми, не дозволяють служіння. Ті, хто так чинить, порушують усі закони – і Божі, і людські.

І все-таки ми маємо молитися за наших гонителів. Коли Христос умирав у страшних муках, Він говорив: «Отче! вибач їм, бо не знають, що роблять» (Лк. 23:34). І це приклад для всіх нас.

Навіть уявити страшно, яка доля чекає на нерозкаяних гонителів Церкви. Адже багато хто з них ще в земному житті отримали страшну відплату. Можна згадати долю давніх гонителів – Ірода, Нерона, Доміціана… Можна згадати і зовсім недавніх гонителів Церкви від безбожної влади, на багатьох з яких чекали підвали, де ще недавно вони жорстоко катували і вбивали новомучеників. Але набагато страшніша доля цих людей поза гробом.

Здавалося б, ось вона справедливість. Для грішного світу – так. Але для нас, християн, – ні.

Згадаймо також, що один з найголовніших апостолів, Павло, сам був серед гонителів. Але він зміг покаятися і стати найпалкішим поборником того самого Господа, служителів якого він перед тим переслідував. І таких прикладів у церковній історії безліч, і в нашій вітчизняній також. Згадаймо язичницьке минуле рівноапостольного князя Володимира, який не просто зміцнював язичництво – волхви, яких він підтримував, убили християнського юнака Іоана, якого хотіли принести в жертву ідолам, і його отця Феодора, який намагався протирічити катам, – це були перші мученики. Але Володимир зміг подолати криваву пітьму язичницької сліпоти та звернутися до Христа. Для будь-якого гонителя завжди залишається можливість покаятися і, як показують приклади, навіть стати святим.

Тому нам треба завжди стримувати гнів і обурення, терпіти і молитися, хоч би що відбувалося. Господь бачить усі наші страждання, усі скорботи, усю несправедливість, що чиниться з нами. І Він же здатний змінити всі скорботи на радість. «А хто витерпить до кінця врятується» (Мф. 24:13).

Записала Наталя Горошкова