Останнім часом люди все частіше міркують про мучеництво, і мені теж захотілося поділитися деякими роздумами на цю тему.

Адже коли люди переживають утиски, то може з'явитися спокуса надати собі авансом звання «сповідника» або «мученика». І тут ми можемо зіткнутися з дуже небезпечною помилкою.

Зверніть увагу, як саме ми переживаємо тиск на Церкву. Не так вже й мало тих, хто відповідає на всі утиски лайкою, злістю, навіть прокльонами. Чи це не ознака того, що з нами щось не те?

Згадаймо, чи так поводилися новомученики і сповідники післяреволюційних гонінь від безбожників? Навпаки.

І всі мученики минулих століть, і апостоли ніколи не викликали прокльонів на адресу тих, хто їх гнав, страчував і ображав.

«Ніяке гнилое слово нехай не виходить з уст ваших, а тільки добре для повчання у вірі, щоб воно приносило благодать тим, хто слухає», – каже апостол Павло в Посланні до Ефесян. І коли він це говорить? В епоху, коли переслідування християн були чимось звичним.

Та й сам Господь наш Ісус Христос на неправедному суді Пилата і фарисеїв виявляв крайню міру смирення.

Ми часто сприймаємо мучеників минулих років як святих із самого початку їхнього життя. Але це не так. Адже не кожен, хто називає себе християнином, ставав мучеником за Христа. Було багато відступників. І тут треба розуміти: стати мучеником дано не кожному. Мученицький вінець – це переможне завершення боротьби з гріхом, яку істинний християнин вів усе життя.

І якщо зараз ми подивимось усередину себе, вдивимось у нашу душу, то чи знайдемо себе гідними цього вінця?

Так, ми знаємо, що мучеництво змиває всі гріхи, окрім єресі. Але ж до самого мученицького фіналу ще треба дійти. А це не дано тим, хто обтяжений гріхами та пристрастями, хто спотворює свій образ злобою та ненавистю, хто викидає хули та прокляття – нехай і на ворогів.

Можна бачити людей, які хизуються своєю приналежністю до Церкви, які збираються на словах захищати Її мало не з кулаками, але коли Церкві дійсно потрібна допомога, то вони часто пасують і виявляються зовсім не на боці пригноблених. Очевидно, саме тому, що кулаками Церкву не захистити.

Господь каже всім нам: «Ви чули, що сказано: “люби ближнього твого і ненавидь ворога твого”. А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, що проклинають вас, благодійте тим, хто вас ненавидить, і моліться за тих, що вас кривдять і женуть вас, нехай будете синами Отця вашого Небесного...» (Мт. 5:43–45). Таким має бути нині наш умонастрій. Покаяння у власних гріхах, допомога ближнім і молитва за ворогів – це наше свідчення про Істину, а мученик грецькою («мартирос») і означає – свідок.

Записала Наталя Горошкова