Митр. Антоній (Паканич): Церква проповідує про майбутнє, а не про минуле

Людині властиво ностальгувати про минуле. Практично у всіх культурах є свій міф про золотий вік, коли люди жили правильно і щасливо. 

І в цьому немає нічого дивного, адже вигнання прабатьків з раю так чи інакше не могло не закарбуватися в колективній пам'яті людства. Та й звичайна людина часом любить поміркувати, що «раніше було краще».

Є таке явище і в Церкві: багато хто шукає «золотий вік» в церковному минулому, вважаючи сучасний стан Церкви неправильним. Звичайно, передбачену нам епоху апостасії ніхто не відміняв, але і прагнення до «благочестивого минулого» часом переходить рамки тверезомислення.

Тим більше, що «золотий вік Церкви» у кожного свій. Хтось вважає еталоном церковного життя Стоглавий собор і намагається втиснути сучасну Церкву в рамки статутів XVI століття. Хтось із зітханням згадує велич Візантійської імперії, хоча вона вже більш, ніж півтисячі років лежить у праху. Хтось любить віддаватися мріям про простоту першохристиянської громади, абсолютно відриваючись від реалій сьогоднішнього дня. А хтось продовжує жити в Синодальному періоді XIX століття, ніби не було ніяких революцій…

В принципі, черпати натхнення в минулому для такого традиційного інституту, як Церква, це нормальний процес. Але ось повністю йти в це саме минуле, вже ненормально.

Адже Церква, це не тільки плач про втрачений рай, більшою мірою, це прагнення до майбутнього Царства Небесного. Що ми вимовляємо щодня в символі нашої віри? «Чаю ...жизни будущаго века» – майбутнього, а не «прекрасного минулого».

Що характерно, мирське нецерковне суспільство підхоплює ідею про те, що Церква нібито живе минулим, стверджуючи, що релігія взагалі – це «набір віджилих догм», що заважають прогресу.

Але прагнення до мирського «прогресу», поступка духу віку цього, це теж шлях нецерковний і більше того – відверто антихристиянський.

Щоб пройти «вузьким шляхом», заповіданим нам самим Христом, нам не варто відмовлятися від власної суті, заради миттєвої «громадської думки»  і  «прогресивного порядку». Однак і «рольові ігри», що відтворюють старовину, це не наш шлях.

Церква черпає мудрість своїх святих подвижників минулого, але розумно застосовує цю мудрість в нинішніх реаліях, чекаючи возз'єднання з Христом в Його прийдешньому царстві.

Записала Наталя Горошкова

Теги

Социальные комментарии Cackle