Про школу життя архімандрита Маркелла (Павука), духівника Київських духовних шкіл. 

З 26 по 31 жовтня їздив до Сибіру, де пройшли перші дванадцять років мого церковного служіння. Вже одинадцятий рік служу в Києві, але щорічно, незважаючи на роздмухувані політичні пристрасті, на свято святителя Іоанна Тобольського виникає величезне бажання відвідати Тобольскі духовні школи. Тут проходило моє становлення як викладача і священика, хоча довелося перенести безліч спокус. Проте погане швидко забувається, бо набагато більше було радісних моментів, заради яких варто було трудитися в Сибіру, куди раніше засилали лише державних і церковних злочинців.

Абалакський монастыр

Особливо зворушливо було молитися з парафіянами сіл Байкалово і Булашово, де духовні знання з домішкою неабиякої частки раціоналізму, отримані в МДАіС, перетворювалися втілювалися в живу практику церковно-парафіяльного служіння. Досвід відродження церковного життя в сільській місцевості в суворому сибірському краї нині дуже допомагає у викладацькому служінні в Київських духовних школах.

Справжньою школою і зразком аскези стали для мене чоловічий Абалакский і жіночий Іоанно-Введенський монастирі. Живучи тут, служачи і навчаючи інших, сам вчився перемагати свої злі пристрасті і знаходити в серце справжню любов до Бога і ближніх, а не таку, як описують у романах і показують в нескінченних телесеріалах. Молитовне спілкування з братами і сестрами цих святих обителей незабутньо, бо як би мирські і малоцерковные люди не принижували чернецтво, як би не намагалися його викинути на смітник історії або перетворити в живий музейний експонат, саме воно є тією сіллю, яка не дає до кінця розкластися одержимому пристрастями світу.

Іоанно-Введенський монастыр

Молюся Богу, щоб та перша любов до Бога і ближніх, яка спалахнула в мені в  холодному Сибіру, з роками не умалилась, а навпаки – зміцніла і зросла, адже саме вона кожен рік спонукає долати повітряним шляхом три тисячі кілометрів і відвідувати ці суворі, але благодатні місця.