Любов робить людину вільною і щасливою, захищеною і зігрітою.

Христос закликає всіх віруючих в нього мати між собою добрі стосунки. «Любіть один одного» (Ін. 16: 17) – заклик згуртуватися, бути максимально співчутливими і готовими до самопожертви заради таких же, як ми, християн.

Тільки любов здатна захистити віруючого від тих випробувань, які щодня випадають на його долю. Цінності Христа не в моді, хоча саме християнство частенько в історії бувало мейнстрімом. І на наше століття випав такий період.

Любов оголює кращі людські якості. Жертовність нерозривно пов'язана з турботою, милістю, жалісливістю. Саме останнє, як це не парадоксально, викликає прагнення допомогти, щоб припинити страждання ближнього. Нам шкода жебрака на вулиці, шкода наших дітей, шкода стародавню стареньку, яка неспішно кульгає з паличкою, шкода бездомного кошеняти, шкода пацієнтів хоспісу і все людство, що нудиться під гнітом життя.

Нам хочеться припинити чиїсь муки досить щиро. У цей момент наша душа виробляє зігріваючий імпульс, який переходить в слово і діло, даруючи радість, надію і розраду нещасному. Це і є справжня любов, в якій проявляється і все співчуття до людини, і готовність цим стражданням дієво покласти край. Переживаючи подібні стани, ми відкладаємо кудись на далеку полицю свідомості всі наші егоїстичні і корисливі, гнівні і вільні думки. Ми ставали людьми в хвилини, коли в нашому серці розпускалася любов.

Богу було нескінченно шкода людство, тому що тільки Йому було до кінця зрозуміло, на що прирікають себе нерозумні люди, намагаючись побудувати щастя для себе на землі. І Він відправив у світ людей Сина Свого, щоб Спаситель показав, заради чого насправді варто жити і як варто жити. Христу довелося шокувати людей, щоб вони нарешті зрозуміли: гра в цивілізацію не варта свічок, якщо зневажено божественний принцип любові до Творця і людей навколо.

В євангельському уривку зі словами «Любіть один одного» (Ін. 16: 17) Спаситель по контексту говорить про любов серед віруючих в Нього. Однак це не означає, що у християн повинна бути якась обмежена любов. В даному епізоді Христос закликає вирощувати цей піднесений стан в церкві, серед віруючих. Невже люди, для яких любов стає принципом життя, зможуть вибірково дарувати її оточуючим? Звичайно, ні. Абсолютна любов не знає кордонів, але істинний її сенс розкривається тільки у Христі.

Ми називаємося православними, а чи можемо назвати себе християнами? Нам дуже не вистачає любові в серцях. Але ж християни - «світло світу» і «сіль землі». Тобто через нас Спаситель свідчить про Себе людству. Від нашого морального стану залежить те, як віру Христову сприймають люди. Ми не маємо права давати приводу засуджувати нас в лицемірстві, порожньому фанатизмі, користі, розпусті і агресивності. Нехай світ ненавидить нас за наші чесноти – віру, надію і любов. Це вірна ознака того, що ми на правильному шляху.

Володимир Басенков