Христос закликає любити всіх, в тому числі ворогів. Це складно. Але постаратися потрібно. 

Іноді ми намагаємося виправдати своє духовне життя, вірніше, її симулякр, надією на милосердя Бога. Мовляв, Господь все стерпить і простить. Звичайно, Бог володіє недосяжною для людини величиною милості. Але чи варто цим зловживати?

Стати богоборцем можна в один момент, добровільно прийнявши через незначний духовний проступок сторону темряви. Нам доступно покаяння, і тому, згрішивши, ми завжди можемо очистити і змінитися, змити з себе заразу гріха і відновити єдність з Богом. Але ми також можемо наполегливо стояти на непримиренній позиції ворожнечі з Господом, намагаючись шукати своїм слабкостям благочестиве виправдання. Скільки копій зламано в дискусіях про важливість виконання закону, а також про форми «боротьби за благочестя», не злічити. Згадаймо оброслі бородою історії про лютих церковних бабусь і  «баттли» в соцмережах під постами на гострі релігійні теми, які стали повсякденною реальністю. Відстоювання істини в агресивному ключі, зі спробами завжди бути правим і будь-що-будь мати моральну перевагу над суперником – сумна риса, що має місце бути серед деяких представників сучасної православної релігійності.

Ідеологія «людина для суботи» переважає у свідомості войовничих православних над ідеєю любові. Так, Христос виконав закон – як водій до головного. Але в той же час Він ясно вказав фарисеям-законникам на помилку в підміні основного другорядним, парирувавши атаку за зцілення в суботній, священний для іудеїв день. Іншими словами, дотримуючись закону, чи залишаємося ми християнами? Це важливе питання, тому що чесна відповідь на нього вододілом проходить між одностайними з Христом і тими, що лише прикриваються Його ім'ям.

Відданість Богу доводиться справами любові, які, в свою чергу, виходять з освяченого Духом серця. Лицемірити складно. А якщо навіть і легко, то зовнішній конструкт любові впаде без внутрішнього змісту. Ревнощі по Бозі повинни грунтуватися на щирому почутті любові. І  напоумляти, захищати віру варто з позиції доброго ставлення до опонента. Адже якщо ми вважаємо, що «брат наш згрішує», в нас повинні включатися механізми не гніву, а щирого співчуття. Бог бо не сквениться, а ось людина, здійснюючи гріх, губить себе.

Апостол Павло закликав не прикидатися в справах любові: уникати зла в будь-яких проявах, ставитися один до одного ніжно і шанобливо (саме ці слова добре позначають внутрішній настрій християнина, з яким варто творити справи любові, навіть викриваючи). А в цілому Павло просить християнина намагатися бути в мирі з усіма людьми. У цьому бажанні гармонії і ховається ключ, що відкриває двері до розуміння християнства. Адже у Всесвіті діє закон тяжіння. Не Бог віддаляється від нас, ми власним пристроєм думок і справ створюємо реальність або тотожну Його закону, або ту, що йому суперечить. І у нас все ще є час, щоб все виправити.

Володимир Басенков