Протоієрей Ігор Кубишин про «Дім милосердя» у Новомихайлівці.

У розумінні багатьох людей будинок пристарілих – страшна назва установи, де літня людина на схилі життя залишається одна. Самотність наприкінці життєвого шляху – ось, що лякає найсильніше. Найчастіше так і є, але «Дім милосердя» у селі Новомихайлівка Донецької області не просто надає нужденним необхідний цілодобовий догляд та медичну допомогу, тут людина отримує Божий захист.

Про турботу про самотніх людей та виклики, з якими стикається «Дім милосердя» при храмі Чуда Архістратига Михаїла порталу «Православная Жизнь» розповів настоятель парафії с. Новомихайлівка Мар’їнського району, благочинний Вугледарського округу Донецької єпархії Української Православної Церкви протоієрей Ігор Кубишин.

– Отче Ігорю, як і коли виникла ідея створення «Дому милосердя» при храмі?

– Це було, напевно, у 2006 році, навесні. Тут у селі в нас була гарна двоповерхова діюча лікарня зі стаціонаром. І при цій лікарні були окремі соціальні палати для малозабезпечених людей. Мене туди покликали на бесіди, щоби підтримати, причастити людей. Звичайно я пішов, розповідав, слухав. Почали розмовляти, я запитав: «Як вам тут живеться, як ви тут виживаєте?» А вони кажуть: «Ой, батюшко, та ви б знали, але ми тут не наїдаймося, деколи і хліба не хватає».

Так боляче стало, так шкода тих людей, що в лікарні бідували! Я пішов до наших парафіян і запропонував: «Давайте зробимо при нашій церкві для соціальних пенсіонерів Божий притулок? Ніхто не знає, що в тому житті на нас чекає». Люди в нас на парафії чуйні, до Божої справи відкриті, всі погодилися.

У нас біля церкви була стара школа, споруда стояла пусткою з тих пір як збудували нову школу, а всі учні вже навчалися там. Я пішов до голови КСП, розповів тодішньому директору про дану проблему. Він і каже: «Батюшко, я не проти, давайте передамо цю будівлю зі свого балансу на баланс церкви і займайтеся. При змозі будемо вам допомагати».

З благословення митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона ми розпочали ремонт і реконструкцію. Перепланували класи на менші кімнати, адже класи великі, а ми робили нові стіни, щоби в кожній кімнаті на 2-3 людини було одне віконце. Поміняли вікна на пластикові, зробили опалення і свою котельню. Усе це зробили за допомоги небайдужих людей: хто грошима допомагав, хто матеріалами, хто сам роботи виконував. А згодом потихеньку почали люди заселятись.

– Як вони дізнавались про вашу установу?

– Не було реклами жодної, це так зване «сарафанне радіо». Люди дізнавалися від знайомих, родичів, друзів. Телефонували мені, приїздили з усіх куточків країни. У нас були поселенці і з Житомирської, Хмельницької, Донецької, Луганської областей. Пів України в нас було.

– Багато людей не розуміють, як це займатися милосердям неподалік лінії розмежування. Така справа не приносить фінансової вигоди. Як виживає Новомихайлівський «Дім милосердя»?

– Без допомоги благодійних організацій, пожертв, гуманітарної допомоги ми б не впорались. Нажаль, це питання залишилося осторонь держави. Коли ми тільки відкрилися у 2008 році й почали заселятися, у село приїздило багато різних делегацій. Знаєте, як це було? Тільки якась делегація приїздить сюди поблизу в Мар’їнський район, одразу питання: «Ну, куди повеземо? А давайте в Новомихайлівку? Там старовинна церква є!»

Так до нас потрапляли різні високопосадовці, туристи. Наш храм був першою спорудою тут, до якої застосували при будівництві нові технології забудови із залізобетону. Та й за архітектурою вона дуже гарна. Свого часу, з 1932 по 1990 роки, вона була закрита радянською владою. Там і клуб був, і млин, і олійниця, але сама будівля збереглася з Божою допомогою. Потім поступово стала відроджуватись Церква, і храм у нашому селі теж запрацював, відкрився. Почали сюди приїжджати різні делегації – туристи, політики, навіть з Верховної Ради були.

Я тоді щоразу звертався до депутатів, кажучи: «Ухваліть закон, щоби на рівні держави таку фінансову різницю між державними домами для людей похилого віку і нами якось вирівняти. Ми не державна структура, не маємо бюджетного фінансування, але маємо людей!»

Розумієте, коли до нас звертаються люди, ми ніколи не робимо якогось розділення на конфесійній основі: православний, не православний, атеїст, католик, мусульманин. Ми приймаємо всіх. Для мене це людина, яка потребує допомоги.

– Як проходить звичайний день у Новомихайлівському «Домі милосердя» для його мешканців?

– Зранку люди прокидаються, кому о котрій годині зручніше або приємніше. Ті з мешканців, хто здатен до самообслуговування вмиваються та одягаються, лежачим ранковий туалет проводять на місці. О 9-й годині сніданок. Потім люди займаються своїми справами, читають, дивляться телевізор, гуляють. У нас дуже гарна територія біля храму, парк. Хтось приймає лікування. Далі о першій годині – обід, о п’ятій – вечеря і потім ще о 20:00 ми даємо поїсти щось легке. Дівчата дають чай, випікають булочки або печиво. Між прийманням їжі мешканці займаються своїми справами, які їм до вподоби. У кімнатах є телевізори, але супутникове телебачення тільки на центральному телевізорі.

Є при «Домі милосердя» свій домовий храм Української Православної Церкви. На свята ми там служби звершуємо. Хоча сам храм Чуда Архістратига Михаїла досить близько, але у нас є люди на колясках і ті, хто пересувається дуже повільно. Вони усі мають можливість відвідати службу. Також у цьому домовому храмі можна провести людину в останню путь, віддати пошану востаннє. Тут буває все, як у родині: і радість, і сльози, і сваряться, і товаришують.

– Чи багато у вас мешканців зараз?

– На сьогодні 30 людей. Загалом ми можемо прийняти до 50 осіб. Наймолодшому нашому мешканцю 35 років – хлопець з інвалідністю, найстаршій жіночці 98 років. А всього з початку заснування у нас побувало 227 мешканців.

– Хто допомагає вам у вашій справі?

– Хочу одразу наголосити: ми нічого не змогли б зробити без допомоги наших благодійників і волонтерів. Ми не маємо можливості платити заробітну плату. Гроші, що вдається зібрати, йдуть на продукти, медикаменти, на вугілля взимку, на опалення, на електроенергію тощо.

Якщо людина лежача, їй треба 3 пакунки памперсів, а все це гроші й немаленькі. Тому можна сказати, що ми існуємо Божою допомогою та небайдужих людей.

Ми вкладаємо сюди не тільки свою душу, але й руки, сили. Ось, наприклад, дівчата наші самі хліб печуть. Як ми на це вийшли? Коли ще почали перебудову старої школи і перепланування кухні, я просив при складанні проекту обов’язково зробити міні-пекарню. Розумів, що у сільських регіонах простіше попросити й дістати борошно, яйця, фрукти якісь і спекти хліб чи булочки самостійно, ніж купляти в магазинах щоденно. Безкоштовно хліб у магазині ніхто не дасть. А літні люди – як діти: хочуть солоденького, їх треба пригорнути, приласкати, добре слово сказати.

Допомагають і родичі наших мешканців. Наприклад, у когось залишаються рідні, то вони повністю або частково сплачують за медикаменти чи лікування. Але є такі, у кого нема нікого. Таких процентів 60-70 у нас. Буває, що стає погано людині, викликаємо «швидку», веземо в лікарню, а там дають перелік медикаментів або кажуть – потрібна термінова операція. Що робити? Сплачуємо все, лікуємо. Ти ж не дивитимешся як людина помирає.

Коли ми починали свою діяльність, я звертався до соціальних відділів майже всіх єпархій, вони допомагали. На сьогодні в нас залишилися наші друзі та благодійники – духовенство Вінницької єпархії. Декілька разів на рік отець Анатолій Кузнєцов приїздить до Новомихайлівки з Вінниці з гуманітарною допомогою. Вважаю, що це – подвиг! Залишити сім’ю, парафію і привозити сюди гуманітарну допомогу. Познайомилися ми випадково. Під час активних бойових дій «прилітало» і в наш «Дім милосердя»: вікна розбило, будівлю посікло уламками снарядів. Але, я вважаю, нас Ангел покривав своїми крилами, захистив усіх, ніхто не постраждав. А отець Анатолій розпочав свої поїздки на Донбас із гуманітарною допомогою військовим. Потім, можна сказати випадково, завітали й до нас. З того часу він привозить благодійну допомогу. Це й медикаменти, й продукти, й памперси та багато іншого. Неможливо висловити свою подяку словами.

Ми повинні завжди пам'ятати, що Бог діє через нас. Допомагаючи один одному, ми служимо Богу.

Спілкувалася Олена Сухиніна

спеціально для порталу «Православная Жизнь»

Для бажаючих допомогти Новомихайлівському «Дому милосердя»:

Банківські реквізити

Назва юридичної особи: Чуда Архістратига Михаїла парафія села Новомихайлівка Мар’їнського району Донецької області

Код ЄДРПОУ: 24806759

IBAN: UA533348510000000026004143291

Назва банку: АТ «ПУМБ»

МФО: 334851

Або

Картка ПУМБ: 5355 2802 0525 6454

Картка ПриватБанку: 5168 7554 4927 7553

Адреса «Дому милосердя»: 85654, Донецька область, Мар’їнський район, с. Новомихайлівка, вул. Кірова, 48. Тел: 050-693-37-42.