Мови

  • Русский
  • Українська

Кому вигідний розкол в українському православ'ї

Тіло

Як уніати в Україні розширюють вплив за рахунок православних.

Історія взаємин православних і католиків сповнена драматизму і досі невирішених проблем. Однією з них є Українська греко-католицька Церква – спадщина Берестейської унії 1596 р. І хоча в 1993 р. в Баламандской декларації, яка була вироблена Змішаною міжнародною комісією з богословського діалогу, Католицька Церква проголосила відмову від прозелітизму (тобто від діяльності, спрямованої на навернення у свою конфесію) і визнала, що унія не може розглядатися в якості способу досягнення єдності, на практиці ці заяви залишилися лише гарними словами.

Українське уніатство для сучасної України завжди було суто локальним явищем, характерним лише для деяких західних областей країни. Але самим уніатам цього завжди було мало, і всупереч всім благим намірам Ватикану, висловленим в Баламанді, українські греко-католіки, не задовольнившись розгромом православних єпархій на Західній Україні, активно стали просуватися на схід.

Спершу від влади УГКЦ отримала два храми в Києві, які були колись відібрани у православних радянською владою. Потім було побудовано греко-католицький кафедральний собор, іменований «патріаршим», що було досить символічно, незважаючи на те, що Ватикан вперто не бажає надавати головам українських уніатів патріарший титул. І далі в різних містах Центральної та Східної України стали створювати уніатські парафії. Особливою популярністю у народу вони не користувалися, але для греко-католиків важливо було закріпитися на нових для них територіях.

Те, що УГКЦ розглядає всю територію України як власну, ні для кого не секрет. Більш цікаво в цьому контексті участь представників уніатства в діях, пов'язаних з розколом в українському православ'ї.

І тут не потрібно будувати ніяких особливих конспірологічних теорій – факти говорять самі за себе: участь політиків-уніатів (зокрема, спікера Верховної Ради Андрія Парубія) в сумно відомому зверненні до Константинопольського Патріархату про дарування Томосу і у всіх заходах з його отримання; неприхована позитивна оцінка створення «Православної Церкви України» і, отже, поглиблення розколу в українському православ'ї – з боку лідера УГКЦ архієпископа Святослава (Шевчука); постійні заяви керівництва УГКЦ про єднання з православними розкольниками «в ім'я загального блага, спадщини, єдиної, європейської, незалежної, соборної держави»; участь греко-католицького керівництва в «інтронізації» глави ПЦУ Епіфанія Думенко.

Кому вигідний православний розкол і, як результат, ослаблення православ'я в Україні, гадати не доводиться. Адже на тлі всього цього УГКЦ цілком відкрито плекає нові прозелетичні плани (не так давно архиєпископ Шевчук заявив, що нібито в Центральній і Східній Україні спостерігається «вибух» інтересу до Української греко-католицької Церкви і що для реалізації цього інтересу є необхідність у нових уніатських священиках).

І ось тепер міністр культури України Євген Нищук, до величезної радості лідера УГКЦ, дозволяє уніатам вперше з XVII століття звершити богослужіння в одній з найбільших святинь православної Русі – Софії Київській. Не варто забувати, що київський собор Святої Софії з найдавніших часів був кафедрою Київських Митрополитів і тільки недовгий період з 1596 по 1633 рр. був захоплений уніатами при потуранні прокатолицької влади.  Таким чином, можна констатувати, що це чергова спроба застовпити територію, чергова претензія на статус християнського лідера України, черговий етап уніатської експансії.

Дмитро Марченко

Опубликовано: пн, 18/02/2019 - 16:47

Статистика

Всего просмотров 758

Автор(ы) материала

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle