Відповідає викладач Київської духовної академії Андрій Музольф.

На жаль, в наш час серед людей, які називають себе православними християнами, але при цьому часто практично не відвідують богослужіння, існує безліч забобонів, найчастіше пов'язаних з тими предметами і продуктами, які в певні церковні свята приносять у храм для освячення.

До таких можна віднести паски і яйця, що освячуються на Великдень, вербу, що освячується на Вхід Господній в Єрусалим, мак, що освячується в день пам'яті святих мучеників Маккавеїв, яблука і виноград, які освячуються на Преображення і так далі.

Як це часто буває, більшість помилок і забобонів пов'язані, перш за все, з неправильним розумінням самого християнства як релігії. Один розумний чоловік сказав: «входячи в храм, потрібно знімати капелюх, а не голову». Ці слова як не можна більш точно стосуються тих, для кого забобони в духовному житті займають пануюче становище. Ми не повинні боятися куди потрапить шкаралупа з освяченого в храмі яйця або яблучний огризок: ми приносимо ці продукти в храм не для того, щоб вони стали святими, але для того, щоб стали святими ми самі – через подяку Богові за його милість і любов до нас, виражену в «удосталь плодів земних».

Від того, що ми приносимо святити яблука або виноград, ці плоди краще не стають – краще стаємо ми, тому що вчимося дякувати Богу і жертвувати Йому найкраще з того, що Він нам милостивно посилає.

У нашому ж випадку, на жаль, дуже часто виходить так, що ми проявляємо якесь фарисейство: піклуємося про щось мале і незначне, але при цьому втрачаємо найважливіше. Адже якщо подивитися на черги тих, хто бажає що-небудь освятити в те чи інший свято, мимоволі стає сумно: навколо храму утворюється кілька кілець з людей з кошиками, повними продуктів, але в самому храмі при цьому нікого немає.

На Літургії в Таїнстві Євхаристії Сам Бог віддає Себе нам в їжу і питво, щоб ми отримали безсмертя, але ми чомусь не хочемо прийняти безсмертя з рук Божих, а просимо Його лише про те, щоб Він освятив наші яблука.

Це значить, що в нашій свідомості порушилася система цінностей: головне пішло на другий (якщо не на десятий) план, а незначне – стало головним. Христос говорить кожному з нас: «вірний в малому і багато в чому вірний, а невірний в малому невірний і багато в чому» (Лк. 16:10).

Чи може в такому випадку наше суспільство благоденствувати? Висновок, на жаль, очевидний.