Бесіда перед сповіддю та причастям. Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркелла (Павука).

Прекрасно, коли ми вдосконалюємося інтелектуально, вивчаємо різні науки, щоб бути спеціалістом у своїй справі. Добре, коли ми зміцнюємося фізично, щоб мати можливість довгі роки без хвороб служити Богу й людям.

Але найважливіше для християнина – це рости духовно, тобто плекати у своєму серці справжню самовіддану любов, без якої людське життя не має сенсу.

Одним із найдієвіших засобів для здобуття любові, крім зосередженої молитви і неформального посту, є покаяння. Малі гріхи – осуд, пустослів’я, марна трата часу, як вітер дерево, нас духовно надламують, а великі –  гординя, блуд, грошолюбство, надмірне вживання алкоголю, як протитанкова міна, розривають на куски.

І хоча фізично ми можемо ще деякий час  залишатися здоровими, інтелектуально – мудрими, та духовно стаємо каліками або й мерцями. У такому стані ми не спроможні терпіти немочі інших, змирятися перед старшими, а найстрашніше – втрачаємо здатність по-справжньому любити.

Всі ми різні за віком, здоров’ям, характером, рівнем освіти, але можемо єднатися во Христі, коли з вірою причастимося від однієї чаші Святих Христових Таїн.

Саме Святе Причастя, на думку священомученика Ігнатія Богоносця, є свідченням церковного єднання. Зруйнувати нашу єдність можуть лише гріхи, якщо ми в них не розкаємося.

У ці святі дні, коли згадуємо Страждання Христові, ретельно проаналізуймо, які гріхи вкорінилися в душу і тіло й заважають розгорітися полум’ю любові у серці, щоб через сльози покаяння очистити їх, без осуду приступити до Причастя та в радості зустріти Світле Христове Воскресіння.

Амінь!