Ми продовжуємо наближатися до Різдва Христового, і ми знову маємо можливість хоч трохи заповнити прогалини у знанні Святого Письма. 

Кінець світу сповнений надії, або Досвід профетичного служіння пророка Софонії

Ми продовжуємо наближатися до Різдва Христового, і ми знову маємо можливість хоч трохи заповнити прогалини у знанні Святого Письма.

Більшість сучасних християн занадто зайняті для того, щоб читати Біблію.  У кращому разі нас вистачає на Євангеліє, що вже говорити про Старий Завіт, тим більше про досить складні пророчі книги.  Але церковний календар нас до цього явно підштовхує, і реально прочитати три невеликі розділи книги пророка Софонії, день пам'яті якого православні відзначають 16 грудня, зовсім нескладно.  Що ж, давайте зупинимося на ньому докладніше, адже тут, як завжди, є чому повчитися.

Отже, пророк Софонія жив у так званий другий період профетичного служіння, який настав після остаточного падіння Ізраїльського царства та розгрому його столиці Самарії у 722 році до Р. Х. Незважаючи на те, що в каноні Старого Завіту Книга пророка Софонії стоїть після Наума та Авакума хронологічно пророк жив і проповідував раніше.  Він був викривачем і, по суті, став тим, хто відбив у своїй діяльності риси всього другого періоду профетизму.  Софонія викривав старозавітну церкву, її служителів, чад і ясно вказував, що все буде зруйновано за відступ від віри в істинного Бога.

Для нас тут важливо наголосити, що у Софонії, як і у всіх подальших пророків, ясно простежується есхатологічний вимір їхніх пророцтв, тобто у майбутньому падінні Єрусалима вони бачили прообраз остаточної загибелі всього світу.  Оптимістичний погляд на загальне майбутнє людства, що мав місце в першому періоді профетизму, тут явно минає.  На жаль, наші сучасники цього не помічають і не хочуть помічати.  Ми ж з упевненістю можемо стверджувати, що якщо  пророцтва щодо розгрому Іудейського царства справдилися, то й щодо інших питань вони також обов'язково збудуться.  Наші політики, вчені, публіцисти та спікери різних толків своїми розповідями про світле майбутнє людства присипляють пильність багатьох, складається враження поступового та стійкого прогресу.  Але давайте подумаємо ось про що: прогрес ми розуміємо як перманентне накопичення, ускладнення, а від того і дроблення знань, технологій тощо, але чим складніше (дрібніше) якась структура, тим вона вразливіша.  Стіну з цегли набагато легше розламати, ніж стіну із монолітного граніту.  Тому сучасний прогрес слід розуміти як рух від досконалішого стану до менш досконалого.  Така нескінченна деградація неможлива, а тому рано чи пізно все має розвалитися.  Так, ми навчилися літати на літаках і лікувати багато хвороб, але наш світ став тендітнішим, як у соціальному, так і в природному сенсі.  І саме пророчі книги нас змушують замислитись над цим.  Читання Святого Письма має супроводжуватися не лише тлумаченням святих отців, а й власною здоровою рефлексією у рамках святоотцівської традиції.

Але повернімося безпосередньо до Книги пророка Софонії.  Починається вона вказівкою на його родовід до четвертого покоління.  Це уточнення було внесено для того, щоб ми розуміли, що Софонія походив із знатної сім'ї.  Час служіння пророка також окреслено досить точно, жив він за благочестивого царя Іосії (640–609 рр.).

Буквально з другого вірша ми бачимо вказівку на знищення всього творіння, а також те, що спричинило це знищення: «Все винищу з лиця землі, говорить Господь: винищу людей і худобу, винищу птахів небесних і риб морських, і спокуси  разом із безбожними;  винищу людей з лиця землі, говорить Господь» (Соф. 1:2–3).  Тут ми бачимо явну алюзію на завіт із Ноєм.  Нагадаємо, що після Потопу Бог обіцяв більше не робити таких радикальних дій, але проблема в тому, що це не Він порушує дане Ним слово, а людство порушує укладений тоді завіт, що складається, по суті, зі зрозумілих кожному моральних вимог.  Нечестя пошириться по всьому лицю землі, тому Софонія вказує, що Господь вигубить «і тих, що на покрівлях поклоняються воїнству небесному, і тих, що поклоняються, які присягаються Господом і присягаються царем своїм, і тих, що відступили від Господа, не шукали Господа і не  запитували про Нього» (Соф.

1:5–6).  Кара спіткає всіх: як відвертих безбожників, так і людей, що зовні прикриваються іменем Божим або забобонною, напускною релігійністю.

Зупинимося на ще одному важливому уточненні.  Пророк Софонія вказує, що земне багатство ніяк не допоможе під час суду: «Ні срібло їх, ні золото їх не може врятувати їх у день гніву Господа, і вогнем ревнощів Його буде пожерта вся ця земля» (Соф. 1:18).  Здавалося б, очевидна і зрозуміла річ, але тут мається на увазі не так зовнішній, як внутрішній стан людини.  Кожен із нас чогось уже досяг у житті, навколо нас є люди (рідні, друзі, колеги, начальники та підлеглі), які можуть захоплюватися нами, рисами нашого характеру, талантами, знаннями, здобутками та перемогами.  Це лише присипляє нашу пильність і формує ілюзію, що все в нас добре, і таким чином ми не бачимо реальної картини власної душі, яка обов'язково відкриється в день Суду, але тоді вже буде пізно щось змінювати.

Другий і третій розділ книги пророка Софонії продовжує розпочату тему «дня Господнього».  Спочатку він говорить про біди, які спіткають не тільки юдеїв, а й усіх язичників.  Це вказівка на загальність відповідальності за зло.  Звичайно, не всі люди знають Христа, не всі чули про Добру Звістку, але всі точно мають внутрішній моральний закон, ігнорування та зневага яким обов'язково спричинить дуже сумні наслідки.  Промінь надії ми бачимо вже в третьому розділі, за змістом месіанському.  Саме тому уривки з ньогр читаються як паремії у Вербну неділю та у Велику Суботу.  За скорботою Господь завжди посилає втіху, і, дивлячись на все беззаконня, що чиниться нині, передбачаючи розумом прийдешнє знищення світу, вчитайтеся ще й у слова великої надії: «Залишки Ізраїля не будуть робити неправди, не стануть говорити брехні, і не знайдеться  підступного, бо самі будуть пастися і спочивати, і ніхто їх не потурбує... Скасував Господь вирок над тобою, прогнав ворога твого!  Господь, цар Ізраїлів, серед тебе: вже більше не побачиш зла... Господь, Бог твій, серед тебе, Він сильний, щоб спасти тебе;  веселиться про тебе радістю, буде милостивий за любов'ю Своєю, тріумфуватиме за тебе з радістю» (Соф. 3:13, 15, 17).

Ось, здавалося б, лише три розділи, а скільки в них сенсу та почуттів!  Поки прочитаєш їх, поки осмислиш, так переживеш тут і скорботу, і страх, і тривогу, але обов'язково закінчиш твердою надією на милосердного і люблячого Бога.

Протоієрей Володимир Долгих