Вчора в євангельському недільному читанні ми слухали Боже слово про любов.

«І як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними. І якщо любите люблячих вас, яка вам за те подяка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, що вам роблять добро, яка вам за те подяка? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь взяти, яка вам за те подяка? І грішники позичають грішникам, щоб одержати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього бо Він благий і до невдячних і злих. Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6: 31-36).

Але як навчитися любити? Господь дав нам ці дві головні заповіді: «Ісус сказав йому: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всією думкою твоєю - це є перша і найбільша заповідь; А друга подібна їй: люби свого ближнього твого, як самого себе; на цих двох заповідях увесь закон і пророки» (Мф. 22: 37-40).

Але як полюбити ближнього свого, як самого себе? Потрібно його зрозуміти з Божою поміччю. Як ти намагаєшся зрозуміти себе: свої думки, свої почуття, рухи своєї душі. Точно так же розумій і його: намагайся зрозуміти його думки, почуття, порухи душі, спробуй зробити їх рідними собі. І тим самим з'єднатися з ним. Дізнайся ж: перед тобою цілий всесвіт любові, святості, гріха, болю, сліз. І подорож в цей космос серця іншої людини цікавіший, ніж подорож по фантастичного Середземномор'ю Толкіна або на Марс через чорні пустелі крижаного вакууму.

І твій космічний корабель серцевої подорожі, твій метод пізнання іншої людини - це міркування, засноване на заповідях Божих. Гріх людини не приймай, ненавидь його, а людину шкодуй. Вона хвора гріхом, як хворі на рак або коронавірус. Шкодуй хворого, тому що і ти хворий теж. І тебе хтось пошкодує.

Метод театру переживання Станіславського. Ти не зіграєш характер персонажа, якщо не переймешся до нього любов'ю. Навіть найзапеклішого лиходія. Якщо не побачиш в ньому образ Божий і світлий промінь добра Христового. Як говорила преподобномучениця Єлисавета: «Образ Божий не можна в людині знищити, його можна тільки замутити». І вінценосна велика княгиня йшла в кримінальні страшні нетрі московської Хитровки, про які стільки жахів написано, і намагалася привести до світла Божого людські душі, особливо дітей.

Міркування відрізняється від осуду тим, що перше замішано на любові, на милосерді, на прагненні допомогти людині. Засудження базується на гріху гордині і ненависті. Ось в чому різниця. Якщо ти злишся на людину, дратуєшся, ображаєшся, ненавидиш - це осуд. Але якщо намагаєшся їй допомогти і тому аналізуєш, хочеш розібратися в її вчинках, то ти міркуєш. На те нам і дано розум, писав митрополит Афанасій Лимассольский.

Спробуй зрозуміти людину. Приділи їй час. І чим більше відчуваєш огиду, тим більше намагайся зрозуміти. З молитвою, звичайно. З прикликанням Святого Духа, щоб Він Своїм світлим крилом просвітив твої серце і розум.

Сергій Довлатов писав колись, що вище правди милосердя. І це дійсно так. Тому що по правді Божій жодна людина не гідна жити. Але Всевишній Творець наш дарує життя кожному з нас - страшному грішникові, тому що любить нас і любов милосердствує. І ти своє серце наповни милосердям. Колись великий грецький святий новітнього часу преподобний Паїсій Святогорець говорив: любов завжди повинна бути з жертовним борошном серця. Любов'ю до людей потрібно жити.

Як в одному з оповідань Антона Павловича Чехова: батько пише синові лист. Він сином незадоволений, лає його, наставляє. А в кінці листа не утримується і додає щось типу «ти ж не забувай надіти шерстяні шкарпетки, щоб не замерзнути». Любов, яка вище за все.

Кутайте один одного в свою любов. Нехай ваші очі, рухи, вчинки випромінюють милосердя. Зігріємо один одного своїм теплом. Нехай Господь Бог, Який є любов, порадіє за нас!

«По тому пізнають усі, що ви учні Мої, коли будете мати любов між собою» (Ін. 13:35).

Протоієрей Андрій Чиженко