У житіях святих є чимало як простих неточностей, так і таких, що явно суперечать історичним фактам. Причин тому кілька.

Перш за все, слід мати на увазі, що житія святих - це не історична хроніка. Автори житій не ставлять перед собою завдання викласти біографію людини в історичному контексті. Житіє - розповідь про святого і його шлях до святості. І святість тут на головному місці. Житіє - це розповідь про дії Бога в людині і про життя людини в Бозі. При цьому історичний контекст, якщо і не зовсім неважливий, то, у всякому разі, не дуже і цінний. Звичайно, є чимало святих, чиє життя і подвиги невіддільні від реалій свого часу. Такі, наприклад, мученики, благовірні царі і князі, рівноапостольні, святителі, особливо ті з них, хто боровся за чистоту віри. Але буває і навпаки. Наприклад, житія більшості преподобних такі, що, не знаючи наперед, можна і не здогадатися, в який саме час жив святий. Тобто все зводиться до життєвого подвигу праведника: якщо цей подвиг, так чи інакше, пов'язаний з реаліями часу, в який жив святий, історичному контексту приділяється увага, якщо ні - про нього без необхідності не згадують. Це свого роду особливості жанру, адже житійна література - окремий жанр, тому, якщо ми складаємо житіє святого, то вимогами жанру нехтувати не можна. Інакше вийде не житіє, а біографія, панергік або набір спогадів.

Правда, варто зауважити, що саме в тих житіях, де історичному контексту є місце, факти найчастіше і перекручуються. Наочний приклад: по одній із стародавніх версій житія рівноапостольного Костянтина Великого, висхідній до часів іконоборства, тобто до VIII століття, святий імператор хрестився перед битвою з Максентієм і всі свої імператорські роки прожив християнином. З іншого боку, достеменно відомо, що хрещення Костянтина Великого відбулося набагато пізніше. Вся справа в тому, що Костянтин хотів хреститися не де б то не було, а в Йордані. Однак, будучи вельми зайнятою людиною, постійно відкладав цей момент. В результаті хрестили імператора вже на смертному одрі. Причому зробив це одіозний Євсевій Нікомидійський. Аріанин, відомий тим, що в партії, яка підтримує Арія, мав найбільшу вагу і авторитет, який спирався на близькості до двору (в Нікомидії знаходилася літня резиденція імператора) і навіть дав аріанській єпископській партії своє ім'я - їх називали євсевіани. А тепер давайте подивимося на цю історію очима благочестивого ченця VIII століття. Отже, свідків хрещення Костянтина давним-давно немає в живих. Існують дві версії, перевірити які неможливо. Однак уявити, що імператора, прославленого Церквою у лику святих, що дав християнам рівні права з представниками інших релігій, які зробила величезну язичницьку імперію, по суті, християнською, та до того ж був ініціатором скликання першого Вселенського Собору, міг хрестити єретик, ще й перед самою смертю, якось зовсім скрутно (про те, що нехрещений імператор міг брати участь у Вселенському Соборі, і зовсім подумати страшно). Ось автор з найбільш благих спонукань і вибирає версію, яка особисто йому здається більш логічною. Правдивою це її, звичайно, не робить, і дивуватися тут нема чому. Перевірити інформацію, так, як ми робимо зараз, в давнину не було можливим, до того ж окремі житія (наприклад, преподобного Антонія Великого) написані аж в IV столітті. Це друга причина неісторичності житійних оповідань.

Іноді такого роду перекручування фактів настільки міцно в'їдаються в свідомість церковного народу, що пояснити окремі очевидності ледь можливо. Наприклад, віра в те, що ряд відомих чудотворних ікон Божої Матері написаних нібито апостолом і євангелістом Лукою, у деяких настільки сильна, що елементарний аргумент про те, що апостол, який жив в I столітті, ніяк не міг написати ікону в техніці і стилі постіконоборчої пори, сприймається мало не як посягання на чистоту віри. А зовсім логічне твердження, що корпус творів, підписаних ім'ям Діонісія Ареопагіта, не має до нього ніякого відношення і написаний не раніше VI століття, деяким і зовсім здається єрессю. І це, зауважте, при тому, що даний факт є загальновідомим з часів Еразма Роттердамського.

Висновок зі сказаного вище напрошується сам собою: якщо людина, яка добре знає історію, стикається з протиріччям житійного оповідання історичним фактам, нехай не поспішає думати, ніби в Церкві всі невігласи, а житія - казки для старших. Слід пам'ятати як про те, що у даного жанру свої особливості, так і про те, що автори житій, які жили в глибокому Середньовіччі, не мали і сотої частини тієї обізнаності, яку маємо зараз ми. І провини їх в цьому немає. Якщо ж хтось із віруючих звик сприймати все сказане в житіях як абсолютну істину, то йому слід переглянути своє ставлення, оскільки навіть автори житій не відносилися так до своїх творінь. Зрештою, не кожне писання священне. У той же час житія святих - надзвичайно корисне читання. Вони і до духовного життя стимулюють, і на роботу над собою надихають. Однак користь від їх читання завжди прямо пропорційна розумності читацького підходу.

Протоієрей Володимир Пучков