Діти. Дорослі діти, які зберегли чистоту, безпосередність і добре серце в дорозі життя наперекір усім випробуванням і страждання.

Одного разу апостоли запитали Спасителя: хто ж займає найвище становище в ієрархії Небесного Царства? Люди і в минулому, і сьогодні думають про небесне тільки в образах і категоріях земного. Царство передбачає правителя, вищих чиновників, армію, державний апарат, пересічних громадян. На землі щасливчиком вважається той, кому вдалося спіймати удачу за хвіст або просто народитися в потрібній родині, піднявшись по соціальних сходах на приємну висоту. В апостольські часи роздуми людей про щастя не відрізнялися: чудово бути царем, нехай навіть містечкового розливу, непогано бути римським прокуратором, добре мати шану і повагу фарисея, та й митарем можна забезпечити собі благополучне життя. Спаситель обіцяв апостолам нове, вічне Царство, в якому вони б змогли знайти щастя. Резонно, що учні задають Учителю питання про те, хто ж буде користуватися великими благами в обителях Небесних?

Спаситель покликав до кола, в якому Він сидів разом з апостолами, дитину. Взявши дитя на руки, Христос поставив його серед та учнів. Дії Ісуса, ймовірно, викликали деякий острах серед апостолів: як, дитина має в Царстві Бога найвище становище? Звичайно, Спаситель говорив образами, але, як завжди, приводив кращий з прикладів, доступних людському розумінню. Чим відрізняється маленька дитина від дорослої людини? Простодушністю. «Де просто - там янголів зі сто», - казав преподобний Амвросій Оптинський. Під простотою, звичайно, бачили чистий, не забруднений нальотом світу лад душі. Подивіться на дітей.

Діти йдуть за своїм батьком, люблять свою матір, не бажають зла ближньому, не дбають про багатство, не мають пихи та ненависті, не брешуть і абсолютно всьому вірять. Вони не бувають постійними в гніві, швидко забувають образи, не насолоджуються побачивши представника протилежної статі. І найголовніше, ця невинність, простота і чистота духу в дітях має природну сутність! Так, потрібно бути чесними, навіть діти не ідеальні і частенько зовсім не «рівноангельні». Наслідуючи характер батьків, діти вбирають, як губка, все, що відбувається навколо них. Іноді деякі моделі поведінки, запозичені у дорослих, зовсім не дитячі та в застосуванні дитини виглядають моторошно і огидно. Але всьому цьому винна дорослих, які свідомо чи несвідомо виховують прикладом «малих цих». Христос, до речі, попереджає, що горе спіткає ту людину, яка «спокусить», тобто навчить поганому дитя. Це, до речі, стосується і дорослих людей у ​​відношенні один до одного, коли духовна розпуста, що стає звичним явищем в соціумі, захоплюючи серця його представників. Християнам важче подвійно: вони не бажають підлаштовуватися під духовно вороже середовище, тому що розуміють його природу, але, як немічні люди, або не завжди можуть чинити опір, або не можуть миритися з тим, що відбувається на очах і як мінімум відчувають тиск скверни.

Треба визнати: ми серйозно закопалися в цьому світі. У гонитві за старими цінностями наші душі зазнали серйозних змін і порядком огрубіли від накипу гріхів. Але ж ми шукаємо шлях в Царства Небесного? Тоді нам потрібно відкопати себе справжніх з-під товстого нальоту мирських установок, залікувати гріховні рани покаянням, оживити омертвілі серця Тілом і Кров'ю Спасителя і ... стати дітьми. Дорослими дітьми з чистим серцем, добрими намірами і діяльною любов’ю.

Володимир Басенков