Думка доцента Київської духовної академії Андрія Музольфа. 

– Відповідаючи на це питання, варто визначитися з тим, навіщо, власне, ми вдаємося до подібного розпису? Що спонукає нас це робити? Якщо просто для краси – тоді це блюзнірство.

Згадаймо хоча б практику у Давній Візантії, коли багаті люди, намагаючись поєднати своє «благочестя» і останній писк моди, вишивали на своєму повсякденному одязі святі ікони і священні зображення. І ми пам'ятаємо, до чого це призвело: до самої масштабної хвилі іконоборства.

Ікона потрібна нам для молитви, а молитва – спілкування з Богом. Її не треба виставляти напоказ.

З Євангелія ми чудово пам'ятаємо, як Господь охарактеризував фарисеїв, які молилися і намагалися проявити своє благочестя тільки перед оточуючими, Він назвав їх «гробами побіленими», які тільки зовні здаються гарними, а всередині повні гнилі. В результаті навіть сам термін «фарисейство» став прозивним, несучи в собі виключно негативне забарвлення.

При цьому ми повинні пам'ятати слова Христа про істинну молитву: «А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мф. 6:6).

Тому практика розмальовувати своє авто священними зображеннями не має насправді в собі ніякої християнськї підстави.