Христос про угоди з совістю

Витримці у Спасителя варто повчитися.Витримці у Спасителя варто повчитися.  

«Дивіться, стережіться...» (Мк. 8:15)

Він не мав ілюзій щодо людства. Звалилися з подарованих їм небес, слабкі і нерозумні, ті що уявляють себе господарями Всесвіту. До таких людей і прийшов Христос, терпляче вислуховуючи їх протягом багатьох днів і спокійно повчаючи на тих чи інших прикладах-притчах, що підходять до нагоди, що представилася. Хоча Він і створив досить чудес – але не заради шоу і демонстрації сили, а лише на користь конкретним людям – видовищ від нього наполегливо вимагали фарисеї: «Дай знамення з неба, нехай грім, чи що вдарить, щоб ми, нарешті, не перебували в сумнівах з приводу Тебе…»

Для фарисеїв Бог – немов розвага, як би самі вони не переконували себе в зворотному. У разі Його пришестя на землю йшлося про перемогу над смертю, розкриття цього секрету для людей і надання їм безцінного ключа до вічного життя. Спаситель намагався донести до кожної людини: нехай не матерія панує в ваших умах, а дух; чудеса, пов'язані з множенням кількості золотих монет у вас в будинку або числа овець на пасовищі не вирішать головної проблеми; ви будете все також хворі смертю, поки не зрозумієте, як мислю Я.

Спаситель здійснював ті чудеса, які були дійсно необхідні людям. Він зцілював хворих, виганяв бісів, годував тисячі голодуючих, примножуючи заради них хліби. Дивно, але апостоли якось раптом одного разу про це забули, не послухавши словами Спасителя про те, що потрібно побоюватися якоїсь фарисейської закваски. Фарисейська закваска – виборча релігійність. Це віра в Бога, яка використовується в житті фрагментарно. У храмі я саме благочестя, за його межами живу за законами світу. Скрізь же потрібно підлаштовуватися під середовище і жити за його законами. Інакше як виживати?

Подібний підхід є справжня угода з совістю. І піти на неї людина вирішується зі зрозумілих причин: немає достатнього рівня переконаності в Бозі, Який би дозволив без роздумів залишити все суєтно-мирське і слідувати за Ним. Але, як відомо, життя для того і дається людині, щоб вона змогла своє справжнє призначення реалізувати, методом проб і помилок, поступово набираючись досвіду і розкриваючи в собі образ Творця. Але зовсім інша справа, коли християнин, розуміючи, що чинить неправильно, все-таки так чинить, знаходячи для себе аргументи на користь правильного вчинку. «Ні, тут моя віра буде заважати. А ось тут за цими законами точно не проживеш. І тут точно не вдасться добре влаштуватися, якщо ось цього або цього дотримуватися... ну, а ось ці слова і ці дві заповіді можна і залишити для життя. Все інше – для філософських розмов»

Проблема в тому, що свідомий шлях духовних компромісів призводить до омертвіння серця і вихолощує з людини живу віру. Та ви й самі знаєте, як це, коли, усвідомивши свої помилки, приходимо до аналою рятівної сповіді, старанно готуємося до причастя як бажаної зустрічі, не залишаємо молитву, підтримуємо лампаду душі запаленої і відчуваємо: ми живі! А потім можна в один прекрасний день щось зробити, здається, незначне, може бути, всього лише взяти участь в якійсь розмові, і це благодатне почуття в душі ніби притупляється. Потім і зовсім зникає.

Компроміс вбиває віру. Тому що компроміс говорить голосом прагматичного розуму, не завжди, природно, шкідливого, але проблема в тому, що його приземленість зі сфери суто побутової починає перекочовувати в область духовного. І тим самим там, де повинен голосно говорити голос нашої християнської совісті, починає все сильніше починає звучати угодництво зі світом. У цей момент і починається омертвіння душі. І воно не зупиниться, поки ми не переглянемо наше ставлення до життя. Зовсім не погано працювати, будувати якісь плани, прагнути до чогось доброго і потрібного, особливо для ближніх. Але важливо завжди тримати у фокусі зору Бога, вірити Йому, радитися і узгоджувати своє життя з Ним. Це критерій духовної життєздатності. Самовпевненість і фрагментарний підхід до віри не обіцяє нічого, як поступову втрату цієї віри і збереження її в житті лише в корисливих інтересах.

Так що ж робити? Як у світі, де складно, без перебільшення, бути християнином, своє особисте християнство зберігати і примножувати? Відповідь: довіряти Богу. Довіряти Йому життя, справи і думки, ділитися ідеями і переживаннями, частіше розмовляти і всю надію покладати на Нього, при цьому викладаючись на повну. І берегтися фарисейської закваски, закваски компромісу з совістю, яка геть вбиває в людині всю віру, позбавляючи її здатності чути і розуміти Бога.

Володимир Басенков

Теги

Опубликовано: пт, 05/02/2021 - 09:55

Статистика

Всего просмотров 1,564

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle