Храм – місце, де дихається душі глибоко

Архім. Андрій (Конанос): Храм як місце абсолютної свободи.

Одного разу я мав нагоду пройти біля одного будинку. Якась дитина щось їла і, оскільки не з'їла всього, то їй бабуся сказала: «Їж, бо дідусь тебе покарає». Але це неправильно. «Тому що Боженька тебе не буде любити», – сказала вона в інший день. Я це почув, тому що в інший день мені також там доводилося проходити. І сказав їй: «Чому? Якраз Боженька дуже любить дітлахів, які багато не їдять і не повніють. Він дуже любить таких діток. Чому Йому їх не любити?» Чому ти створюєш для дитини такий образ Бога? Чому даєш такий хибний образ? Чому ти робиш для неї такий неправильний висновок, адже усе відбувається не так. Інший чує про храм і думає: «тиск, удавана благопристойність, консерватизм».

Таке у них складається враження про церкви: місце сухе, похмуре, де всюди перешкоди. Хоча насправді місце просторе, місце величезної свободи і любові, місце більшого спокою і глибокого подиху. Місце, де дихається душі глибоко, де серце б'ється нормально, де не тремтиш і не боїшся, де ти такий, який є насправді – справжній, чесний і щирий. Грішний і такий, що каєшся. Згрішив, поплачеш, покаєшся. І так весь час тривати буде до тих пір, поки любов Христова не переважить над тобою. І в кінці гріх слабшає.

Адже знаєш, що таке гріх? Це обман. Потім тебе не зможе утримати гріх. Не будеш перйматися тим, щоб не згрішити, адже за своєю власною волею ти вибереш добро, тому що не захочеш грішити. Тобі гріх перестане подобатися, адже ти наповнишся вже чимось іншим. Можеш подумати про це? Адже це настільки просто. Якщо хтось курить, значить він не може знайти в чомусь іншому задоволення і відкриває його в курінні. Якщо ж його дитина, дружина, сім'я стануть «втіхою і теплом», не захоче він більше сигарети. Не виникне потреба його примушувати і говорити: «Перестань уже. З самого ранку будинок повний диму! » Не буде він більше потребувати вказівок.

Цей образ думок перейшов і в церковний простір. І, на жаль, такий образ думок нав'язуємо нашим дітям і самим собі. Тоді бачимо Бога зовсім по-іншому. Бога недоступного, несправжнього, непростого, не такого, Яким Він з'явився на землі. Пам'ятаєш, що хотіли від Господа апостоли? Хотіли не правильних речей, а незрілих і поверхневих, які нас дивують сьогодні. Дивуємося і говоримо: «Зачекай, приходять апостоли до Христа, святий Петро, ​​святий Іоанн, святий Яків, і просять сісти праворуч і ліворуч, коли Той прийде судити світ, просять почесної влади». Сьогодні скажемо: «Які неглибокі речі, чого вони просять, адже Господь хотів, щоб вони були покірними». Ти сьогодні думаєш так, але я інакше. Біля них Господь не створив якоїсь суворої військової атмосфери, не навчив їх конкретним, формальним манерам поведінки, кажучи: «Всі будете Мені відповідати саме так, не хочу чути від вас незрілих речей, дуже вас прошу». Дав їм можливість висловлюватися так, як вони можуть. Вони були для Нього недорослими дітьми. Так, був такий момент, що Господь їм зробив зауваження, що вони не знають Його духу, смирення і Його любові. Коли Він сказав це? Коли учні просили помститися тим містам, які не прийняли. І Господь їх виправив. Так, але перш Він їх почув. І виправив, тому що вони вільно висловилися перед Ним. І саме приголомшливе наступне: досконалий Бог, Господь, і не викликав ні найменшого страху.

З книги о. Андрія (Конаноса) «Любов назавжди» 

Переклад з новогрецької Сергія Редька

Теги

Опубликовано: ср, 08/04/2020 - 12:26

Статистика

Всего просмотров 3,526

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle