Митрополит Антоній (Паканич) про головну перешкоду на шляху до Бога.

Чи існує дистанція між людиною і Богом? Її немає.
Тобто вона є виключно в нашій голові, в тих помилкових установках, які прийняті нами за правило і ментально віддаляють нас від Творця.

Ми ближче до Нього, ніж думаємо, ніж можемо собі уявити. Більш того, ми за своїм єством невіддільні від нього. Вічний божественний імпульс, закладений в нас спочатку, настільки ж реальний, відчутний, відчутний, як наше тіло. Тільки все почуття відбувається на іншому рівні: не тілесному, а духовному.

Єдина причина всіх наших ран, і душевних, і фізичних, – відрив від Бога. Ми відриваємо частину від цілого. Себе від Нього. Розриваємо духовні нитки, жили, і це вкрай болісно, часом нестерпно. Страждають і душа, і тіло.

Людина шукає причину своєї туги, зневіри, незадоволення, душевної і фізичної муки в чому завгодно, звинувачує близьких, чужих. Але всі наші біди мають один корінь і привід: відділення творіння від Творця, без якого життя неможливе.

Допомогти собі можна лише одним способом – дотягнутися до Бога. Він неймовірно близький і нескінченно далекий. Може знадобитися мить, а може і не вистачити життя і вічності на наближення до нього.

Відстань, що відокремлює нас від Бога, в нашій голові і нашому серці. Вона складається з самості, впевненості в своїх силах і непогрішності. Чим немічніше ми будемо перед Богом, тим ближче будемо до Його світла.

Нам потрібно відключити кнопку контролю в своїй голові. Ми нічого не контролюємо насправді. Все хороше відбувається завдяки Божим милостям і допомозі. Він дбайливо дає нам необхідну інформацію в потрібний момент. Посилає потрібних людей. Захищає від напастей і вирішує проблеми. Якщо, звичайно ж, пустити Його в наше життя. 

Відключення контролю – це не крок до байдужості і потурання, це крок до довіри Богу.

У житті немає дрібниць. Кожна мить, дія, думка вчать смиренню і довірі. Свідоме прийняття Його волі і промислу – крок назустріч Богу, шанс дотягнутися до Нього.

Записала Наталя Горошкова