Роздуми митрополита Антонія (Паканича) про те, чим ми можемо заплатити Господу за всі Його блага. 

Вища ціна

Чим кожен з нас може заплатити Господу? Смиренням. Тільки воно є цінним в очах Бога. Але як осягнути сенс смирення?

У цьому нам може допомогти невблаганна старість, що наближається.
Коли старієш, поступово заспокоюєшся і змиряєшся. З висоти років розумієш: все минуще, вічні лише Божа милість і любов.

Коли молодий, ти зухвалий, борешся з усім світом, гориш, навколо тебе киплять пристрасті, всередині все вирує. А коли старієш, пристрасті притухають, думки очищаються, розум заспокоюється. Відчуваючи свою неміч і безпорадність, ти... змиряєшся.

Старість нам дана Господом промислово. Вона дає можливість заплатити найвищу ціну за прожите життя – смиренність.

Старіючи, ми готові більше віддавати, меншого потребуємо, готові зосередитися на головному, нас вже не роздирають так бунтівні пристрасті. Ми цінуємо кожну мить, подих нового дня, радіємо життю і за все дякуємо.

«У молодій людині горить вогонь, у старій людині світить світло. Треба вміти, поки горить вогонь, горіти, але коли минув час горіння – зуміти бути світлом. Треба в якийсь момент життя бути силою, а в якийсь момент бути тишею», – зауважує митрополит Антоній Сурожський.

Ціна вічного життя

Також смиренність буває даром від Бога, даним людині за його мужнє серце. Скільки прекрасних прикладів з житій святих, де молоді юнаки і діви проявляли стійкість у вірі, мужність, за що винагороджувалися вінцем кротості і смирення, стаючи праведниками в розквіті років і сил.
Говорячи про те, чим ми можемо заплатити Господу за всі Його блага, не можу не навести один епізод із житія святого Патріка Ірландського (кінець IV століття – V століття), якого Бог обрав проповідувати Євангеліє язичникам в Ірландії. Він провів на «краю землі», як писав сам святий, більшу частину свого життя, привівши до Христа безліч людей.

Одного разу, під час своєї місії, святий Патрік хрестив Енгуса, сина короля Мюнстера. У процесі обряду хрещення Святий Патрік випадково поставив свій посох, з досить гострим кінцем внизу, на ногу принцу і, не побачивши цього, продовжував обряд, спершись на посох і проткнувши вістрям ногу хрестившогося.

Протягом всієї церемонії Святий Патрік спирався на посох, і весь цей час Енгус, не ворушачись, терпів біль. Коли вже в кінці обряду святий помітив кров, що тече з стопи принца, прибрав посох і з жахом вигукнув: «Чому не сказав мені про це відразу ж, а так довго терпів?» Енгус пояснив: він вирішив, що це обов'язкова частина обряду хрещення, ціна, яку він повинен був заплатити за придбання вічного життя.

Вражений смиренням і мужністю принца, святий Патрік взяв щит Енгуса і закривавленим вістрям свого посоха накреслив на ньому хрест, пообіцявши, що цей щит стане свідком безлічі мирських і духовних подвигів.

Тільки мужні серця здатні змирятися. Християнство – це взагалі доля сильних і хоробрих людей. Будемо пам'ятати про це і просити Всемилостивого Бога дарувати нам мужність і стійкість у вірі, а ми заплатимо за це Господу щиросердним смиренням.

Записала Наталья Горошкова