Пояснює священик Андрій Чиженко.

Сьогодні ця тема в зв'язку з пандемією коронавірусу дуже актуальна.

Страх Божий відрізняється від паніки тим, що, піддавшись паніці, людина віддаляється від Господа, а людина, наповнена страхом Божим, навпаки, з'єднується з Ним, наближається до Нього. У страху Божому є спрага Бога, усвідомлення і відчуття Божественної присутності, боязнь своїм гріхом образити Бога, піти від Всевишнього, віддалитися від Божественної благодаті.

Отже, основа страху Божого - відчуття Божественної присутності. Або, інакше кажучи, ми повинні свято і непорушно вірити в догмат про Божественний Промисл. Ось як цей догмат формулює православний катехізис: «Промисл Божий є невпинна дія всемогутності, премудрості і благості Божої, якими Бог зберігає буття і сили творінь, направляє їх до благих цілей, всякому добру допомагає, а те, що виникає через віддалення від добра, зло знищує або виправляє і звертає до добрих наслідків». Згадаймо також тут євангельські слова, які говорив сам Спаситель: «Чи не дві малі птиці продаються за ассарій? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого; у вас же і волосся на голові пораховано не бійтеся ж: ви кращі за багатьох малих птиць» (Мф. 10: 29-31). І ще: «Але й волосина з голови не пропаде» (Лк. 21:18). У тлумаченні цього біблійного тексту святий праведний Іоанн Кронштадтський зауважує: «Яка повна безпека обіцяється тим, хто страждають заради правди! У цих словах видно всесильного Владику життя і смерті». Хочеться також нагадати такий відомий вислів: «Бог ближче до людини, ніж душа до тіла». Тобто максимально близький. Символічно висловлюючись, Він завжди несе нас по життю на руках.

А паніка починається там, де втрачено віру в Промисл Божий. Де людина всередині себе нібито намагається відсікти свій зв'язок з Господом - Творцем своїм і повністю покластися на долю (в її давньогрецькому язичницькому розумінні, як фатум), або на колесо карми (в модних індійських язичницьких формулюваннях), або на волю випадку, якогось хаосу, який намагаються звести в ранг божества, або на власні сили, що буває дуже часто. Дуже часто можна почути твердження: «Я, мовляв, всього добився сам», такий ось гордовитий девіз життя. І ось у такої людини, яка звикла жити без Бога, є думка, що його утлий світ: тендітне тіло, сірникова коробка його квартири, накопичені ним матеріальні блага (ці скарби пушкінського скупого лицаря!) - це залізобетон непорушний. І так буде завжди. І ось коли в силу скорбот і випробувань, попущених  Богом, людина це втрачає або є загроза це втратити, то тоді вона впадає в паніку, стан ірраціонального вогняного алогічного страху. А якщо втратив це, - то в стан безнадійної печалі, відчаю, який може закінчитися найстрашнішим смертним гріхом - позбавленням себе життя.

Чому це відбувається? Через неправильно вибудувану систему цінностей. Бог - це Свята Трійця: Отець, Син і Святий Дух, а не мертва матерія, яка рано чи пізно зруйнується. І Бог постійно дбає про тебе. І попущена хвороба - вона Ним попущена - звернися до Нього і потерпи, молись, бійся, бережися, але потерпи. Милосердний Господь не дасть тобі загинути. Він приготував краще для тебе. Адже ти - Його скарб, ти - Його улюблений син або дочка. І якщо ти будеш Його шукати, то свого часу Він тобі відкриється, і це спілкування з живим Богом стане найбільшим щастям для тебе!