Пояснює протоієрей Андрій Чиженко.

Не варто у духовному житті складати собі нові «Вечори на хуторі поблизу Диканьки».

Хотілося б поговорити про тонкі та негативні речі, які, на жаль, мають досить велике поширення серед православних християн і навіть у воцерковлених людей, які давно відвідують храми.

Декому здається, що проти них постійно хтось чаклує, на них майже безперервно наводять псування і пристріт то сусіди, то теща або свекруха, то сваха чи співробітник (співробітниця) по роботі, начальник, жінка, яка стоять у храмі. Список необмежений.

І в результаті виявляється, що людина не живе чистотою православ'я і наближенням до Бога, через покаяння, Таїнствами Церковними, набуттям благодаті Святого Духа, а існує у вигаданій ним самим якоїсь фантазії – «Вечорами на хуторі біля Диканьки». І ця фантазія намагається поглинути його час, сили його душі, той духовний м'яз, який потрібно розвивати для особистого польоту в Небо. Натомість людина така копошиться в багнюці власних ілюзій, підозр, нафантазованих лабіринтів, що складаються з вигаданих ним самим серій серіалу на кшталт фільмів жахів, причому цей фільм жахів при відстороненому на нього погляді по-справжньому гідний лише іронії.

Хочеться часом такій людині посміхнутися широкою і радісною посмішкою, покласти по-дружньому руку на плече і сказати:

– Друг мій, це все нісенітниця. Обернися обличчям до Бога, а не до диявола. І все зникне.

Приклад із життя. Якось до мене у храмі підійшла жінка і попросила з нею поговорити. Ми відійшли убік. Дуже серйозно вона мені почала розповідати страшні речі: про те, як сусіди її то псування на неї наганяють, то підливають якусь «мертву» воду їй на стіни, то землю цвинтарну сиплють на поріг, то голки якісь із шпильками втикають у підвіконня та в одяг. Загалом, страшна бісівська атака. Жінка попросила поїхати до неї додому, посвятити квартиру.

Приїхали. Жінка почала водити мене по квартирі, показувати. «Ось там гляньте, ось там, подивіться туди». Я уважно дивився: жодної шпильки чи чогось іншого не помітив. І раптом я зрозумів, що переді мною духовно хвора людина, яка не розібралася зі своїми страхами, зі своїми гріхами, зі своєю самотністю зрештою – яка не розібралася з Богом.

Легше зганяти свій біль, свій страх свою ненависть на сусідів, родичів, колег і парафіян одного з тобою храму, ніж на самого себе. Легше знайти ворога зовні, ніж почати духовну подорож усередину власного серця, де живе Бог і де відчиняються двері до Царства Небесного, за словами Самого Спасителя Господа нашого Ісуса Христа (Лк. 17:21).

Легше кидати гранати матеріальні, словесні, мислені у ближнього свого, ніж з Божою допомогою зцілитися самому.

Зрозуміло, що є певний відсоток психічно хворих людей, які страждають на галюцинації, зрозуміло, що зараз у зв'язку зі стресами їх кількість збільшилася. Зрозуміло, що справді сатана та його служителі біси та люди (чаклуни, екстрасенси тощо) нас атакують. Але це все міражі та примари. Вони нічого не можуть зробити людині, яка з Христом.

Не варто витрачати величезне паливо твоєї духовної енергії на блукання за болотяними вогниками. Краще сконцентруватися на тому, що: «Царство Боже у вас є». Зібратися, зосередитися на обробітку власної душі, її чеснот. Не дуже звертати увагу на те, що відбувається у зовнішньому світі. Але найбільше звертати увагу на те, що відбувається у нашому серці.

Подорож до Бога завжди всередину. Не випускаючи пари з лазні, як пишуть святі отці. Духовна енергія має бути сконцентрована. Потрібно прокласти дорогу до Господа цеглою із заповідей Божих, підкріпити себе Таїнствами Покаяння та Євхаристії. Не боротися з іншими людьми. Не шукати зла у світі. Навпаки – шукати, як викорінити зло в душі своїй миром та любов'ю. Не йти у лабіринти порожніх фантазій.

Єдине, що нам потрібно на потребу, це спілкування з Богом, Який вже нас знайшов. Тепер і ми не пил та кіптява, варто заспокоїтися, зупинитися, прислухатися. Господь уже говорить з нами і молитвою у храмі, і посмішкою дитини, і листочком, і дощем, і сонечком, яке щодня встає для нас.

Прислухаємось до Божого, але не до диявольського світу і житимемо далі. Жити з єдиною метою – поєднатися з Ним. Якщо у своєму житті матимемо лише цю мету, врятуємося і переможемо.