Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука). 

Якщо увімкнути телевізор чи інтернет, то перше, що впадає в очі, – це постійні сварки. Люди вже настільки до них звикли, що не уявляють без цього свого існування. Найпопулярнішими є не ті телепередачі чи сайти, де говорять про мир, досягнення в науці чи культурі, а де постійно висвітлюють політичні та побутові скандали. Саме на цьому їхні власники заробляють великі гроші. І хоча більшість людей вже давно від цих сварок втомилися, але все одно вільно чи мимоволі беруть у них участь. Пошук і викриття ворогів – основне заняття політиків та журналістів. Іноді й ми, християни, захоплюємося різними політичними пристрастями. Але вони так само, як гнів, хіть, гордість, грошолюбство, властолюбство, як би красиво себе не виправдовували, якими б світлими ідеями не прикривалися, чинять на людину та її оточення руйнівну дію. Нині йде нова велика хвиля цих політичних пристрастей, за рахунок яких живуть і розвиваються не лише окремі політичні партії, а й великі релігійні течії, які називають себе Церквами.

Сьогодні ми святкуємо день народження нашої Святої Соборної і Апостольської Церкви, у якій, згідно із заповіддю Христа, вчаться не ворогувати, а по-справжньому любити, де шукають не ворогів, а друзів, де намагаються не нехтувати образом Христа навіть у найпаскуднішій і найстрашнішій, за критеріями цього світу, людині, де не руйнують, а будують.

Але коли кожен із нас, хто належить до цієї Церкви, безпристрасно гляне на самого себе й навколо, то побачить, що нам ще дуже далеко до цього ідеалу. Як говорить святитель Іоанн Златоуст, коли хтось попросить нас показати у своєму середовищі Ангелів, замість них ми зможемо показати лише коней, які безперестанку топчуть ногами один одного; якщо дослухатися до того, що ми говоримо, то виявиться лише купа бруду, яким обливаємо інших. Ось що є головною причиною розколів і єресей, всіх особистих і суспільних негараздів.

Чи не означає це, що заради досягнення миру ми повинні змиритися з будь-яким злом, гріх визнати нормою, темряву назвати світлом, легалізувати, як це вже хтось пробує робити, всі єресі та розколи? Звичайно, ні. Тоді що робити, щоб стало більше злагоди й миру між нами?

Вчора під час всенощної служби читали Євангеліє, в якому йдеться, як Христос увійшов через закриті двері у горницю, де зібралися апостоли, і двічі промовив: «Мир вам!» А далі дихнув на них і сказав: «Прийміть Святого Духа. Кому простите гріхи, – будуть прощені їм; кому затримаєте, – будуть затримані» (див. Ів. 20:19–23). Так було встановлено Таїнство Сповіді. Саме за допомогою щиросердного каяття ми можемо стати кращими, ніж тепер. Без каяття ні найліпша освіта, ні досягнення науки та техніки, ні страх покарання не можуть зробити нас кращими, збільшити між нами взаєморозуміння й любов. Зовнішні досягнення та засоби впливу можуть лише на короткий час утримати людину від зла, але рано чи пізно вона все одно візьметься до старого.

Водночас у сьогоднішньому уривку з Книги Дії апостолів ми почули, що після того як на апостолів зійшов Дух Святий у вигляді вогняних язиків і вони почали проповідувати різними мовами, святий апостол Петро насамперед закликав народ до покаяння: «Покайтеся, і нехай охреститься кожний з вас в Ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів; і приймете дар Святого Духа!». Саме покаяння сприяло тому, що перші християни жили у великій любові одне до одного, так, що у них все було спільне, вони жили однією дружною спільнотою й намагалися допомагати всім нужденним (див. Дії 2:1–38).

Але лукавий дух не хоче, щоб між нами був мир і всі ми жили в любові, а тому вигадує різні причини, щоб люди уникали цього великого Таїнства Покаяння. Спочатку не могли покаятися у своєму обмані Ананія і Сапфіра, далі почали множитися розколи та єресі, які це Святе Таїнство цілком відкидали або формалізували. Протестанти, наприклад, упевнені, що Христос на Хресті звільнив нас від усіх гріхів, тому нам уже немає в чому каятися. Так вони нехтують авторитетом святоотцівської думки, яка стверджує, що Христос не спасає нас без нас, тобто без нашої власної волі. Дехто звертає увагу на непривабливе життя окремих єпископів та священників і не розуміє, як можна за таких умов іти каятися до них. Однак вони не хочуть помічати тисячі добрих пастирів, які щодня душу свою готові віддати за паству. Інші через гординю, гнів, образу придумали свою «незалежну» церкву. Та хіба може бути в такій, заснованій на злих пристрастях, церкві справжнє покаяння?!

Христос побудував Церкву за образом Святої, Єдиносущної і Нероздільної Трійці. Як усі Іпостасі між собою рівні й перебувають у любові, так і ми вчимося долати всі розколи й негаразди між собою не через зарозуміле ставлення, а покоряючись одне одному. Навіть коли нам хтось робить дуже боляче, вчимося йому прощати. Бо так само, як бджола, що збирає нектар із квітів, якщо жалить людину, гине, так само і людина, яка робить боляче іншій людині, сама гине спочатку духовно, а потім фізично. Тому на таку людину треба не гніватися, а ставитися до неї поблажливо, щоб через свій гнів вона не загинула. Наші привітання, добрі слова підтримки, хоча б маленька увага одне до одного, безкорисливі вчинки роблять нас і оточення сильнішими, і ми стаємо реальними живими членами Церкви Христової. А навпаки, кожне наше зневажливе ставлення, гнів, осуд – це глибока рана, яку ми спричиняємо не так іншим людям, як самим собі, і так відтинаємо себе від Церкви і стаємо духовно мертвими.

Останнім часом у світі, як грудка снігу, накопичуються тисячі проблем саме через те, що люди живуть не в Церкві. Та «поза Церквою немає спасіння», – сміливо і завзято ще в ІІІ столітті вчив священномученик Киприян Карфагенський. Нам, християнам ХХІ століття, треба зробити дуже багато для того, щоб, попри потужну пропаганду проти Церкви, ці слова почули і їм стали довіряти якомога більше людей. Тому Петрів, або Апостольський піст, який почнемо за тиждень, присвятимо насамперед проповіді Євангелія серед людей, що нас оточують і не знають Христа або своїми недобрими вчинками зрікаються Його. Як святі апостоли добрими справами та словами закликаймо не шукати навколо себе ворогів, а передусім каятися у своїх гріхах. Лише так між нами може зруйнуватися стіна гніву та недовіри – і ми  єдиним серцем і єдиними устами в радості прославлятимемо Святу Трійцю. Амінь!