Відповідає диякон Андрій Музольф, викладач Київської духовної академії.

У Типіконі, тобто, Церковному Уставі, немає ніякої заборони на куштування яблук до свята Преображення Господнього. Зокрема, Типікон наказує наступне: «Якщо хто від братів з’їсть  гроно раніше цього свята, то буде на ньому непослух заборони, і нехай не куштує гроно через весь серпень місяць, бо заповіданим уставом знехтував: щоб від цього навчилися і інші бути слухняними уставу святих отців ... Цей устав буває і на смокви, і на інші овочі: вказують бо часи їхні, коли що доспіє».

Виходячи із зазначеного вище, ми бачимо, що, перш за все, заборона стосується винограду і тільки потім говориться і про інші «овочі», тобто, плоди. Та й саме порушення даного уставу не ставиться в гріх: в покарання «порушникові» просто забороняється куштувати виноград до кінця місяця, тобто, фактично, до середини вересня за новим стилем. А якби куштування винограду до зазначеного часу було гріхом, думаю, запобіжні заходи були б дещо іншими.

Тепер же варто подумати над тим, з чим, власне, пов'язана така заборона їсти виноград до свята Преображення. Для того, щоб відповісти на це питання, варто перенестися в старозавітні часи - адже саме з тих часів бере свій початок практика освячення плодів. Як ми вже сказали, приносити Богові перші плоди заповідано ще в Старому Завіті. Зокрема, в книзі Левит сказано наступне: «Якщо приносиш Господу приношення хлібне з перших плодів, принось у дар від перших плодів твоїх з колосся» (Лев. 2:14). Тобто, фактично, практика освячення перших плодів має під собою підставу, яка полягає насамперед у бажанні присвятити Богу перше з того, що Він Сам же нам посилає. Православний християнин повинен усвідомлювати, що той урожай, який він збирає - він отримує від Бога. Святитель Іоанн Златоуст зазначає: «землероб отримує плоди від землі не стільки за свою працю і старанність, скільки по благості Бога, Який вирощує їх».

Чому виноград освячувався саме в свято Преображення? Просто тому, що на Сході саме до середини серпня дозрівали два основні продукти прожитку: виноград, з якого робилося вино, і пшениця, з якої випікався хліб. Крім того, що ці два «плоди» є основними в харчовому раціоні людини, вони також використовуються і для головного Таїнства Православної Церкви - Євхаристії, в якій хліб і вино благодаттю Святого Духа перемінюються в Тіло і Кров Христові. І саме це співвідношення відображене в молитві на освячення винограду в свято Преображення: «Благослови, Господи, плод сей лозный новый… да будет в нас от того рождения лознаго причащающихся в веселие, и приносити Тебе дар во очищение грехов, священным и святым Телом Христа Твоего».

Слід також звернути увагу на ще один фактор, про який йдеться в передмові до молитви освячення «початків овочів». А там сказано наступне: «і інші овочі нехай приносяться кожен своєчасно до храму на благословення». Таким чином, ми бачимо, що відповідно до церковної практики, кожні нові плоди освячувалися під час їхнього дозрівання, і тільки згодом, можливо, через наші ж духовні лінощі і недбальства, освячення всіх початків плодів приурочили до свята Преображення.

Те, що є нормою на Сході, не завжди може бути виконаним в наших регіонах. Дуже часто трапляється так, що багато сортів винограду і яблук дозрівають задовго до Преображення. Отже, ці плоди повинні просто згнити на гілці. А це, насправді, буде набагато більшим гріхом - гріхом невдячності по відношенню до Бога і Його дарів.

Святий апостол Павло як дві тисячі років тому, так і сьогодні говорить нам: «Їжа не наближує нас до Бога: бо, чи їмо ми, нічого не здобуваємо; чи не їмо, нічого не втрачаємо» (1 Кор. 8: 8). І в іншому місці: «Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; i хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його. Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть вiн або падає. I буде поставлений, бо Господь має силу поставити його. Один вiдрiзняє день вiд дня, а інший судить про всякий день однаково. Кожен роби за свiдченням свого розуму. Хто розрiзняє днi, для Господа розрiзняє; i хто не розрiзняє днiв, для Господа не розрiзняє. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Боговi; i хто не їсть, для Господа не їсть i дякує Боговi. Бо нiхто з нас не живе для себе i нiхто не вмирає для себе; 8 а чи живемо — для Господа живемо; чи вмираємо — для Господа вмираємо; i тому чи живемо, чи вмираємо, — завжди ми Господнi» (Рим. 14:3-8). Найважливіший посил в цих словах первоверховного апостола - заклик і нагадування про подяку Богу. Але, на жаль, ми частіше просимо Бога про щось і дуже рідко Йому потім дякуємо.

А тому, якщо той чи інший припис Церковного Уставу стає в один ряд з марновірством, це вже говорить про нашу духовну відсталість і нерозуміння суті християнства. І значить ми, подібно древнім фарисеям, більш готові служити букві, а не духу.