Відповідає доцент Київської духовної академії Андрій Музольф. 

Перш за все варто визначитися з самим поняттям «фанатизм». У Стародавньому Римі «фанатиками» іменувалися служителі культу язичницької богині Кібели, шанування якої нерідко доходило до екзальтацій і нанесення собі каліцтв. За визначенням енциклопедії, фанатизм – це сліпе, беззастережне дотримання певних переконань з обов'язковим нав'язуванням своєї точки зору іншим, особливо в релігійній, національній та політичній галузях. Крім того, фанатизм – це також доведена до радикальності прихильність будь-яким ідеям, віруванням або поглядам, зазвичай поєднується з нетерпимістю до чужих поглядів і переконань. Іншими словами, фанатики – люди, які захоплені певними ідеями, ідеалами і в яких таке захоплення затьмарює все інше, роблячи людину, по суті, рабом обожнюваного ним предмета.

В Новому Завіті, зокрема, в апостольських посланнях ми читаємо наступне: «Бог не є Бог безладдя, а миру» (1 Кор. 14:33). І той же апостол Павло далі говорить: «Всяке роздратування і лють, і гнів, і крик, і злоріччя з усякою злістю нехай будуть віддалені від вас; але будьте один до одного добрі, співчутливі, прощайте один одного, як і Бог у Христі пробачив вас» (Еф. 4:31-32). Як бачимо, дані слова первоверховного апостола не зовсім сходяться з визначенням фанатизму. За великим рахунком фанатизм і любов, яка є основою Християнства, - речі несумісні. А якщо ці поняття несумісні, значить фанатизму не повинно бути місця в Церкві.

Інша справа, якщо наш фанатизм, так би мовити, не має яскраво вираженої форми. Наприклад, якщо просто у нас є улюблена футбольна команда, немає нічого поганого в тому, що ми переживаємо про її долю. Але знову-таки повторюся: все в житті християнина – і в тому числі ставлення до спорту – має відбуватися виключно в рамках християнської моральності.

Щодо ж такого виду спорту, як бокс, справа йде дещо складніше. Зрозуміло, що будь-який вид професійного спорту не виключає фізичних каліцтв і травм, проте бокс – це спорт, в якому, по суті, фізичне насильство і переважання якраз і стає запорукою успіху. З церковної точки зору насильство можливе тільки в категоричних випадках, наприклад для самозахисту або захисту інших. Отже, якщо наші знання або навички в бойових мистецтвах чи боксі використовуються для захисту Вітчизни і ближніх, то в цьому немає нічого поганого. Але якщо людина займається боксом заради спортивних нагород чи можливості довести свою перевагу і принизити оточуючих, з християнської точки зору це неправильно. І якщо ми ставимо під сумнів корисність такого виду спорту, як бокс, то тим більш сумнівним є переживання за боксерів перед екраном телевізора. Отже, фанати боксу – це просто глядачі, яким необхідні «хліб і видовища».