Відповідає протоієрей Володимир Долгих.

Відчуття щастя, як і будь-яке людське почуття, досить суб'єктивне. Якщо оцінювати його відсторонено, безвідносно до його змісту, то з упевненістю можна сказати, що в такому почутті гріховного нічого немає. Вся проблема полягає в тому, що ми вважаємо щастям, чи шукаємо його постійно, чи прив'язані до нього і т.ін.?

Я, напевно, не відкрию великого секрету, якщо скажу, що більшість людей, мабуть, щастям вважають земне благополуччя. Тут мається на увазі не тільки і не стільки матеріальний достаток, хоча і він в даному випадку також важливий, скільки добрі відносини в родині і на роботі, можливість самореалізації, друзі, діти, здоров'я, як власне, так і рідних і т.д. Це все прекрасно і за все потрібно дякувати Богові, але як тоді бути зі словами Христа: «Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене перше вас зненавидів. Якби ви були від світу, то світ любив би своє, а як ви не від світу, але Я вибрав вас від світу, тому ненавидить вас світ» (Ін. 15, 18-19), - і в іншому місці: «Будуть вас ненавидіти всі за ім'я Моє; Але хто витерпить до кінця, той спасеться» (Мф. 10, 22). Виникає питання: якщо моє розуміння щастя містить в собі лише земні блага, то, як же тоді Хрест і Голгофа? Адже вони також повинні бути в житті християнина? Без цього ніяк не спастися.

Підкреслю, що самі по собі земні блага, якими ми володіємо, гріховними не є. Якщо в поточний період життя Господь нас ними обдарував, то не варто їх якось відкидати або сприймати почуття щастя як однозначно хибне. Але при цьому не можна і забувати, що нас оточує велика кількість стражденних людей, допомога яким є найважливішою християнською чеснотою. Будучи щасливими не можна з заздрістю дивитися на тих, хто живе краще нас, а від того ще більше прив'язуватися до земних благ і задоволень - це доля хворих душ. Здорова душа свій погляд завжди зверне на того, кому гірше. Якщо в нас є хоч невелика здатність до емпатії, якщо ми на власному досвіді знаємо як це, коли боляче, то і спокійно насолоджуватися власним благополуччям не зможемо.

Для того, щоб оцінити зміст власного почуття щастя, варто задати собі питання: чи буду я також щасливий, якщо моїх близьких або мене самого спіткає важка хвороба? Думаю, що більшість відповість негативно. Це говорить лише про те, що щастя ми якраз розуміємо в земному контексті. Я ні в якому разі не закликаю спеціально шукати якісь проблеми у своєму житті, але і не варто забувати, що наше поточне щастя досить крихке, і може розсипатися в одну мить. Адже не дарма свт. Феофан Затворник писав: «Душевне і тілесне життя, за сприятливого перебігу, дає щось схоже ніби на щастя; але це буває швидкоплинний привид щастя, який скоро зникає». А ось у свт. Іоанна Златоуста є інше, також дуже характерне повчання: «Бог не залишає людей назавжди ні в нещасті, щоб вони не знемогли, ні в щасті, щоб не стали безтурботними, але різними способами сприяє нашому спасінню».

Можна бути щасливими і в боротьбі, і в протистоянні, і в скорботах, і у випробуваннях. І за це все необхідно дякувати Богові, але це щастя вже зовсім іншого роду. Більше того, коли людина зайнята працею, фізичною, розумовою або духовною, їй просто ніколи відволікатися на думки про те, щаслива вона чи ні. Коли є мета, засоби і бажання досягнення мети, то вони повністю поглинають розум і прагнення людини, який не дозволяє собі таку розкіш як думки про щастя. Свт. Григорій Богослов в своїх «Піснеспівах Таїнственних» передав нам цікавий діалог: «Один золотолюбець якось сказав: "Бажаю тобі краще краплю щастя, ніж бочку розуму". Але мудрець заперечив йому: "Для мене краще крапля розуму, ніж море щастя"».

Не варто також якось спеціально шукати щастя. Як би нам не хотілося його досягти, не можна забувати, що ми - християни, а тому, перш за все, нам необхідно шукати Царства Божого, адже все інше і так додасться (Мф. 6, 33). Пошук щастя загрожує вчиненням нових гріхів і придбанням нових пристрастей, яких у нас і без того в надлишку. Тому святий Іоанн Златоуст, в одній із бесід на Євангелія від Іоанна сказав: «Щастя легко може звабити і розбестити людей неуважних».

Кожен наш вчинок, кожне бажання ми повинні оцінювати не з позиції людської, адже по-людськи можна багато виправдати, а в світлі перспективи вічності. У вічності ж не буває відтінків, там все «чорно-біле»: або добро, або зло; або любов, або егоїзм; або Бог, або диявол, або порятунок, або смерть. Тому всі наші бажання і прагнення необхідно ідентифікувати таким собі «лакмусовим папірцем». Тут я навів лише кілька висловлювань святих отців, а й цього досить, щоб зрозуміти, що в більшості своїй земне щастя вони розглядають, якщо не негативно, то досить стримано. Ось, наприклад, святий. Василь Великий пише, що «багатство, здоров'я, блискуче життя» не можна розцінювати як добро за своєю природою, адже вони не тільки легко змінюються в протилежну сторону, «але і володарів своїх не можуть зробити добрими». Як бачимо, проблема тут не в самих земних благах, а в ставленні до них.

Підводячи підсумок цим невеликим роздумам, хотілося б знову сказати, що в почутті щастя немає нічого гріховного, якщо ми не тішимося ним, не «трясемося» над об'єктами або суб'єктами свого щастя боячись їх втратити, і вміємо щиро дякувати Богові за те, що маємо. Не варто якось спеціально шукати щастя, потрібно просто жити, бути чесними і щирими перед своєю совістю, перед Богом і перед людьми. Потрібно вміти задовольнятися тим, що є і не забувати про тих, кому набагато гірше нас, радіти кожному новому дню, а також пам'ятати про крихкість земного благополуччя.