Відповідає протоієрей Володимир Пучков.

Лихварство не те щоб просто засуджується Церквою. Його однозначно і ясно забороняє Святе Письмо. Так, уже в П'ятикнижжі ми знаходимо цілком конкретне повчання: «Не віддавай у ріст братові твоєму ні срібла, ні хліба, ні чого-небудь іншого, що можна віддавати в ріст» (Втор. 23:19). Також у пророка Єзекіїля, лихварство згадується в числі речей, які є мерзотою в очах Господніх: «... розбійник, який проливає кров ... на горах їсть жертовне, дружину ближнього опоганює, убогого й незаможного утискає, грабунки чинить, застави боржникові не повертає, і до божків очі свої звертає, робить гидоту, в зростання дає і бере лихву» (Єз. 18: 11-13). Так що Церква в своєму неприйнятті лихварства спирається ні багато ні мало на веління Боже.

Конкретно це означає, що християнин не має права давати гроші в борг під відсотки. Ні більше ні менше. Пояснення цій забороні настільки ж просте, як і сама заборона. Вигода від дачі грошей у ріст - це завжди заробіток на іншій людині. Однак не це погано: якби Письмо забороняло нам заробляти на ближньому, в ньому б і торгівля була заборонена. Тим часом, до чесної торгівлі Біблія відноситься цілком нормально. «Невірні ваги - мерзота перед Господом, а правильна вага угодна Йому» (Притч. 11: 1) - читаємо ми в Притчах Соломонових. Вся справа в тому, що гроші в борг від хорошого життя не беруть. Позичають ті, хто потрапив з скрутне становище, ті, кого спіткала біда, ті, у кого несподівано з'явилася необхідність допомогти близькій людині. Іноді, звичайно, влазять у борги і в інших випадках: наприклад, гроші можуть бути потрібні для розширення власної справи або для того, щоб вкластися в вигідну пропозицію. Довести до боргів може і гріх: всім відомі ситуації, коли безнадійними боржниками стають найзапекліші ледарі, невиправні гравці, алко- чи наркозалежні люди. Тобто в борги зазвичай влазять якщо не від труднощів, то по дурості. Не дарма ж Христос ставить, по суті, на один щабель і того, хто просить, і того, хто хоче позичити, наказуючи і першому дати, і від іншого не відвертатися (Мф. 5:42). Отже, той, хто дає гроші під відсоток, той заробляє або на чужій біді, або на чужих труднощах, або на чужій дурості. З точки ж зору Євангелія нужденній людині слід допомогти. Точніше навіть, християнин не може не допомогти тому, хто потребує допомоги. Тому дати в борг - значить зробити милість. Тобто і ближньому допомогти, і душі своїй користь принести. Намагатися ж заробити на тому, хто знаходиться у важкій ситуації, - аморально і гріховно. Тому Церква і дивиться на лихварство вкрай негативно.

А тепер давайте розберемося з банківським депозитом. Кладучи гроші на депозитний рахунок, людина знає, що на дану суму з плином часу будуть нараховуватися відсотки прибутку. З одного боку, такий дохід не вартує ніяких труднощів, з іншого - відсоток прибутку невеликий, тому, якщо на депозитному рахунку лежить не кілька мільйонів, то прибуток в даному випадку - скоріше дрібна приємність, ніж серйозний дохід. Отже, чи даємо ми комусь в борг, кладучи гроші на депозит? Однозначно ні. Ми даємо гроші банку на зберігання. Так, банк цими грошима може розпоряджатися, за рахунок чого нам, власне, і сплачується відсоток, але, коли ми виявляємо бажання зняти гроші частково або повністю, ми отримуємо їх назад. У певній мірі банківська діяльність в цьому відношенні схожа на те, чим повинні були займатися раби в притчі про таланти (Мт. 25: 14-30). Пан доручив їм пустити в оборот залишені на зберігання гроші, щоб отримати з цього прибуток. Як відомо, єдиний, хто опинився засудженим в цій притчі, став раб, який відмовився зі страху ризикувати грошима пана і сховав їх, щоб потім в цілості, але без прибутку повернути. Якщо Сам Господь міркує про подібні операції як про норму і навіть використовує її як образ в притчі, то навряд чи можна вважати, що в Його очах подібне гідне осуду. Так за що ж тоді засуджувати власника депозитного рахунку? Він ні на чиїй біді не наживається, не користується ні чиїм вразливим становищем, не виграє ні на чиїй немочі.

Отже, ніякого відношення до лихварства депозит в банку не має і у відкритті депозитного рахунку немає ні найменшого гріха. Отже, засудження, з яким і Писання, і Церква відносяться до лихварства, жодним чином не стосується ні депозитів, ні їхніх власників.