Слово архімандрита Маркелла (Павука), духівника Київских духовних шкіл.

В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! 

Як добре, дорогі брати і сестри, коли на душі у нас спокій, коли ніяка погана чи радісна звістка не може нас збити з духовної рівноваги. Але, на жаль, не багато є таких людей. Ми всі постійно схильні впадати в якісь крайнощі. То ми любимо,  то ненавидимо, то ми безмірно радіємо, то гірко ллємо сльози, то ми перевантажені різною роботою, то перебуваємо в бездіяльності, то багато говоримо, то з нас важко витягти й слово.

Чому так буває? Чому нам буває так важко утримати в своєму житті рівновагу? Чому та людина, яку ми вчора обожнювали, нині ненависна нам? Чому за наші короткі життєві радощі ми часто гірко розплачуємося сльозами? Чому за свої необдумані слова нам доводиться гірко розкаюватися, бо вони завдають великого болю нашим ближнім? Чому робота, яку ми виконуємо, рідко задовольняє нас? Чи не через це після напружених робочих днів дуже мало людей приходять в неділю до церкви, щоб подякувати за все Богові? Чому нас, подібно до євангельського підлітка, часто кидає в крайнощі, то у вогонь, то у воду?

На всі ці запитання ми знаходимо найкращу відповідь в нинішньому Євангельському читанні (Мв. 17:14–23). На запитання апостолів, чому вони не могли вигнати з підлітка злого духа, Спаситель відповів, що це все через невір’я. «Коли будете мати віру, як гірчичне зерно, – сказав Христос Спаситель, – то скажете цій горі: Перейди звідси туди! – і вона перейде». Так, саме через невір’я вся наша іноді дуже важка праця стає даремною, через невір’я розпадаються сім'ї, через невір’я, наприклад, зараз ніхто не може припинити збройний конфлікт на Сході нашої країни.

Як же позбутися нашого невір’я і нашої безпорадності? Господь всім нам рекомендує дуже відомі засоби – молитву і піст. Апостоли відразу повірили у велику силу молитви та посту, а тому змогли обійти з проповіддю Євангелія всю Вселенну: «Во всю землю ізиде віщанія їх і в кінці Вселенної глаголи їх» (Пс. 18:5).

На жаль, більшість сучасних людей ставиться до молитви й посту скептично. Сучасна людина, якщо молиться і поститься, то мінімально. Більшість людей вдовольняється лише читанням молитви «Отче наш» і мало хто знає, що апостоли заповідали молитися невпинно (1 Фес. 5:17). У всіх зразу з’являється десяток відмовок – у мене нема часу,  у мене слабке здоров’я, я не розумію богослужіння церковнослов’янською мовою, я не монах, я не піду в цей храм, бо тут поминають московського патріарха тощо. Саме тоді кожна людина дуже ретельно турбується про своє тіло. Ми стараємося добротно й красиво його одягнути, помити, задовольнити всі потреби в харчуванні. При цьому ми не дуже придивляємося, якого виробника той чи інший товар, а вибираємо якісний. Але ж наша душа набагато дорожча за тіло. Тіло рано чи пізно перетвориться на прах, а душа піде до Бога. Що ми Йому скажемо, чи зможемо виправдатися перед Ним, якщо не прагнули спілкування з Ним і навіть через свої гріхи творили волю лукавого?!

Св. Іоанн Златоуст, коментуючи слова святого апостола Павла «Постійно моліться духом всякою молитвою і проханням…» (Єф. 6:18) – підкреслює, що потрібно прагнути  в своєму житті досягнути  саме безупинної молитви: «Не вдовольняйся одним відомим часом дня. Чуєш, що говорить? У всякий час приступай до молитви. Безперервно, говорить, моліться. Чи не чув ти про вдовицю, як вона перемогла (суддю), завдяки своїй наполегливості? Чи не чув ти, як один друг в  опівночі міцно молив і умолив (свого друга)? Чи не чув ти і про хананеянку, як вона своєю невідступною просьбою розбудила до себе увагу Владики? Ці люди досягли цілі наполегливістю... Потрібно молитися безупинно з натхненням духу».

Завершується нинішнє Євангеліє словами Спасителя про те, що Син Людський буде вбитий і на третій день воскресне. Через це, сказано, апостоли дуже засмутилися. Не випадково нині Євангеліє закінчується цими сумними словами. Господь допомагає всім нам, християнам, зрозуміти, що наше життя тут, на землі, як і життя Спасителя, не може бути постійним тріумфом.

 У житті трапляються і радощі і печалі, але при цьому головне, щоб ми могли зберегти рівновагу, щоб ми не зреклися Христа і наших ближніх, коли нам буде дуже зле, не забули про них, коли нам буде дуже добре, тобто, щоб ми змогли уникнути в своєму житті крайнощів і золотою серединою дійшли до Царства Божого.

Амінь!