Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука).   

Коли Христос вигнав легіон бісів із чоловіка, який довго страхав гадаринських жителів (бо жив на цвинтарі, не носив одягу й поводився неадекватно; його заковували ланцюгами, але він мав таку велику силу, що їх легко розривав), то вражає той факт, що люди не прийшли до Нього подякувати за це, а навпаки – стали просити, щоб Він відійшов від них.

Яка страшна молитва!

Багато хто зі святих отців пояснює, що таке їхнє прохання було наслідком порушення ними Закону, бо вони вирощували свиней і вживали їхнє м’ясо, що було заборонено. Закон було дано на горі Синай через Мойсея для того, щоб люди, як пояснює апостол, побачили свої гріхи та відчули безсилля подолати їх без Божої допомоги. Як наслідок вони мали збагнути, що їм потрібен Спаситель Христос. Оскільки гадаринці нехтували Законом, то, відповідно, Христос їм не був потрібен.

Проте у всі часи були й будуть люди, яким так само, як гадаринцям, Христос не потрібен. Вони вважають себе самодостатніми (особливо коли закінчили якийсь вуз і мають прекрасну роботу, яка дає їм чималий заробіток) і легко можуть впоратися без Божої допомоги зі своїми проблемами.

Однак багато хто хоча відкрито не нехтує Спасителем, свідомо чи несвідомо спотворює Його образ. Образ тихого смиренного Христа, Який прийшов насамперед спасти грішників, вони перетворюють на грізного Суддю, який вітає формальних праведників та суворо карає тих, хто порушує Його заповіді. Щоб уникнути покарання, є можливість купити собі індульгенцію (це особливо практикувалося в Католицькій Церкві в давнину до виступу Лютера) або задобрити Бога добрими справами: паломництвом, милостинею, відповідною кількістю молитов та іншим.

Протестанти й сектанти вважають, що достатньо вірувати у Христа, робити справи милосердя, але немає потреби за допомогою довгих молитов та постів приборкувати свої злі пристрасті, бо Він вже зробив це за нас на Хресті.

Хтось, навіть належачи до нашої Святої Православної Церкви, більше дбає не про виконання Заповідей Христових, а про зовнішню форму та красу богослужіння. Такими були раніше старообрядці, а нині всі, хто витрачає величезні кошти на будівництво та прикрасу церков, платить великі гроші нецерковним співакам, проте забуває про найважливіше – покаяння. Але лише завдяки нелицемірному покаянню народжуються справжня любов, непоказне милосердя, тверда віра. Там, де цим нехтують, є тільки стіни, красиве звучання хору, та немає найважливішого – Духу Божого. А коли немає Духу Божого, то приходить злий мирський дух, який через гнів та гординю сіє смуту, штовхає на церковні розколи, розпалює політичні пристрасті.

Багато людей нині не ходять до церкви, а кажуть, що вони вірують у душі, саме через те, що дуже важко буває побачити серед нас, церковних людей, справжній образ смиренного, тихого, люблячого Христа. Якщо і виникає між нами любов, то вона десь там глибоко під гріховними завалами ледь тліє, а зовнішні нецерковні люди більше бачать боротьбу за владу та фінанси. І ми винні, що багато людей через це проходять повз Церкви або потрапляють до підлесливих сектантів.
Дорогі браття й сестри, так само, як Христос вигнав бісів із гадаринського біснуватого, Він готовий вигнати бісів із тих, хто розпалюється гнівом до єдинокровних братів і стає на заваді всіх миротворних ініціатив; розпалюється хіттю та безсоромно скидає із себе одяг; поведінкою або одягом провокує інших людей на гріх. Та чи готова більшість із нас прийняти такого Христа, Який прийде не для того, щоб задовольнити політичні пристрасті та похоті, а зцілити їх?

Христос послухався гадаринських жителів і залишив їхню місцевість, Він не бажав насаджувати віру за допомогою насильства. Однак серед них Спаситель залишив зціленого від бісів чоловіка – саме на нього покладалася місія проповіді Євангелія. Так само і нас можуть почути наші ближні, які не сприймають Христа або мають спотворене уявлення про Нього, якщо ми насамперед самі звільнимося від гріховних пристрастей та навчимося по-справжньому вірити й любити. Амінь!