Що нам відомо про віфлеємських пастухів? Що об’єднує пастирів, давніх патріархів та архієреїв? Як знайти «дух сумніву» на іконі «Різдво Христове»? Чому прості пастухи мали честь першими вшанувати новонародженого Спасителя та чому вони можуть навчити нас сьогодні? 

Фрагмент фрески «Різдво Христове». Монастир Сопочани. Сербія. XIII ст.

Коли пастирі вклонилися Божому Немовляті Ісусу?  

Однієї ночі, коли віфлеємські пастухи вартували свої отари, Ангел Господній приніс їм благу вість про народження Месії. Перший острах від чудесної з’яви вісника Божого перетворився на радість від того, що Cпаситель прийшов у цей світ. Коли вони знайшли сповите Немовля у яслах (як і благовіствував Ангел), то вклонилися новонародженому Ісусу та, радіючи, поширили благу вість про Різдво Христове з-поміж усіх, хто траплявся на їхньому шляху. 

«Різдво Христове». Ікона. Русь. XVI ст.  

Про пастирів духовних

Блаженний Феофілакт називає архієреїв духовними пастирями і формулює їхнє завдання: «берегти своє стадо та грати, себто співати дещо духовне та навчати народ, і тоді вони удостояться божих видінь та слухань» [1]. У християнському мистецтві з XI століття відомі зображення пастухів-музик [2, с. 32]. Віфлеєм, що значить «дім хліба» – символ Церкви. Архієреї як словесні пастирі мають здобувати небесний хліб та, коли знайдуть, проповідувати про це людям, як і пастухи, що побачили Божественне Немовля, несли благу вість іншим [1].

Про те, що відбувалося навколо пастирів у різдвяну ніч, розмірковував Михайло Скабалланович: «Була прохолодна або холодна зимова ніч, але ніч східної зими, де рослинність і взимку не сохне зовсім та отари пасуться на полях. Цієї ночі кілька (за переданням, четверо – Місаїл, Ахеїл, Кіріак і Стефан) пастирів були зі своїми отарами на схилі пагорба в околицях Віфлеєма… Тишу над пагорбом та долиною порушувало тільки блеяння овець; безхмарне східне небо з його незліченними зірками, що яскраво сяють та гарно блимають; спогади, пов’язані з цими гірськими пасовиськами, дорогі для кожного іудея, адже вони були тим місцем, де провів пастух, а потім цар Давид свої юні роки…» [3]. Блаженний Феофілакт припускає, що пастирі віфлеємські наслідували життя іудейських патріархів-пастирів давнини: Якова, Мойсея, Давида [1].

«Різдво Христове». Мініатюра рукопису. Візантія. XII ст.

Пастирі та волхви – два символи однієї Церкви

В іконах Різдва Христового можна спостерігати таке композиційне вирішення: з двох сторін до єдиного центру – Христа – линуть пастирі та волхви. Це два різні за своєю тривалістю та складністю шляхи.

«Різдво Христове». Ікона. Русь. XVI ст.

Для простих пастухів, що не були обтяжені знаннями волхвів-мудреців, шлях до Христа був близьким в усіх аспектах. Сповнені вченості, мудрі волхви мандрують довго, як «люди науки, які мають подолати довгий шлях від знання того, що є відносним, до знання того, що є абсолютним, через предмет, котрий вони вивчають». Прості пастухи уособлюють навернених іудеїв, а волхви – це язичники, що вклонилися Христу [4]. Пастирі та волхви образно подібні до двох припливів однієї річки – Церкви. 

Поклонніння волхвів. Лист із Сійского Євангелія. Русь. 1340 р.  

Про «дух сумніву» в іконі «Різдво Христове»

У середньовічних образах «Різдва Христового» трапляється цікавий персонаж, який схожий на одного з пастирів, але й відрізняється від них. Це згорблена людина в одязі зі шкур, зазвичай немолода, спирається на костур, подібний до гачка. Найчастіше її зображують, коли вона підступає до праведного Йосипа. 

Фрагмент ікони «Різдво Христове з вибраними святими». Русь. Перша половина XV ст. 

Цю постать тлумачать по-різному: як Якова (сина святого Йосифа), пророка Ісаю, як одного з пастухів, а також як старця, що спокушає, «духа сумніву». Розгляньмо два останні варіанти. 

Апокриф сповіщає про одного книжника Анена (Аннина). Цей чоловік доніс первосвященикові та синедріону, що Діва Марія, заручена з Йосифом для збереження невинності, вагітна. За законом Мойсея Марія мала випити води викриття, й у випадку скоєного гріха на ній би явилося знамення. Випробовування водою викриття не виявило беззаконня. Так, за однією з версій, старець-спокусник уособлював суперечки щодо християнських догматів [2, с. 33–34].   

Випробовування Марії водою викриття. Фрагмент фрески. Монастыр Атені Сіоні. Грузія. XI ст.

Чоловіка, що мав розмову з Йосипом, називали також дияволом в образі пастуха та «духом сумніву» [5]. Відомий апокрифічний діалог, де старець вказує на криву суху палку й говорить про те, що все одно як цей жезл не здатний вкритися листям, так і не може бути потомства від Йосипа, а Діва не може зачати. При цьому сталося диво – посох уквітчався [6, с. 296].

Фрагмент ікони «Різдво Христове». Русь. XVI ст. 

Євген Трубецькой відзначив, що аргумент спокусника, який порочить Різдво Христове, – це основа раціоналістичної критики християнства, де звучить твердження: «немає іншого світу, окрім того, що бачимо тут, поцейбічного…» [7, с. 23].            

Чому пастухи були першими серед людей, хто дізнався, що Христос народився?

Блаженний Феофілакт пояснює: «Ангел явився пастухам через простоту їхньої вдачі та незлобивість… Господь показав цим, що Він із самого початку обрав та зробив проповідниками тих, які більш простосердечні, адже вони пішли та почали проповідувати про все це». Михайло Скабалланович пише: «Пастухи були людьми, які у своїй простоті звертали погляди свої до того, що вічне та невидиме; вони жадали царства Божого, чекали ‟Втіхи Ізраїлюˮ. Тільки розум, що прагне до неба, здатен розуміти дійсний сенс вражень, які йому сповіщаються; тільки серце, що співчуває духовному, може усвідомлювати його повне значення. У першому випадку потрібна поетична чутливість, у іншому – релігійна; а в обох випадках обов’язкова умова – щирість та безпосередність у проявах почуттів. Усе це було у першого пастуха – Авеля, було й у цих пастухів» [3].

Фрагмент фрески «Різдво Христове». Монастир Високі Дечани. Сербія. XIV ст.

Простосердечність, дієвий розум віфлеємських пастирів, що лине до неба – альтернатива черствому раціоналізму та буденному верхоглядству як продуктам сучасного інформаційного суспільства, де немає часу, щоб звернутися до невидимого й вічного. 

Оксана Сьомак

Примітки:

1. Блаженный Феофилакт Болгарский. Толкование на Евангелие от Луки // Ел. ресурс: https://azbyka.ru/otechnik/Feofilakt_Bolgarskij/tolkovanie-na-evangelie-ot-luki/2

2. Бобров Ю. Г. Основы иконографии древнерусской живописи. – СПб.: Мифрил, 1995.

3. Скабалланович М. Н. Рождество Христово // Ел. ресурс: https://azbyka.ru/otechnik/Mihail_Skaballanovich/hristianskie-prazdniki-vsestoronnee-osveshenie-kazhdogo-iz-velikih-prazdnikov-so-vsem-ego-bogosluzheniem-kniga-4-rozhdestvo-hristovo/ 

4. Лосский В. Н., Успенский Н. А. Смысл икон // Ел. ресурс: https://azbyka.ru/otechnik/Vladimir_Losskij/smysl-icon.html

5. Рождество Христово с избранными святыми. Первая половина XV в. // Ел. ресурс: http://www.icon-art.info/masterpiece.php?lng=ru&mst_id=572 

6. Евдокимов П. Н. Искусство иконы: Богословие красоты. – Клин: «Христианская жизнь», 2005.

7. Трубецкой Е. Н. Два мира в древнерусской иконописи. – М.: Путь: товарищество тип. А. И. Мамонтова, 1916. 

Илюстрації взяті з ресурсів: http://www.icon-art.info/, http://www.ruicon.ru/arts-new/find.php, http://icons.pstgu.ru/