Чого хоче від нас Бог?

Людина влаштована так, що в своїй складності часто забуває про очевидні істини.

В черговий раз заплутавшись, впавши в особистісну кризу, ми згадуємо про Бога і взиваємо: «Яка ж Твоя воля про мене, заблудшого?»

Якщо Бог створив людину, то, очевидно, не заради страждань і мук її, а навпаки, для радості і щастя. Інакше і бути не може: чи бажають батьки, що зачали в любові дитину, чогось поганого своєму чаду? Звичайно, ні. А Бог в нескінченну кількість разів є вищим у Своїй любові до кожного з нас окремо взятого, ніж самі турботливі батьки в історії планети. Свобода, дана Творцем людям, і є однією з найвищих проявів любові. Як часто батьки не готові подарувати дітям свободу! Тут потрібно проявити і повагу до особистості, і смиренність, і терпіння, і відповідальність. Бог же, як повнота всіх позитивних якостей, що складають абсолютну любов, здатний на це.

Саме свобода часом і стає причиною нашого особистого відпадання від Бога в бік зла. Псевдоінтелектуали в різні часи любили популістські гасла, що знаходять відгук у таких же уражених гріхом серцях, про неможливість існування Творця в силу того, що в світі так багато несправедливості. Недосконалості людей і поділ церков вимальовувалися крикунами на прапорі боротьби проти істинної віри. А все лише тому, що розгорнути очі зіницями всередину душі і побачити безодню беззаконня в самому собі мало хто готовий. Все, що відбувається на планеті Земля, - продукт колективної творчості людей всіх поколінь. Зрозуміло, що мудрі і розумні завжди робили і творили в співпраці з Богом, а Йому, в Свою чергу, доводилося втручатися в хід історії в найважчі моменти світових катастроф. Але існування зла в світі - це вільний вибір конкретних людей. Саме людина стає вратами для входу в світ людей добра або зла.

Вибрати добро - значить вибрати проходження волі Бога. «Воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав життя вічне» (Ін. 6:40), - говорить нам Христос про бажання Бога-Отця по відношенню до людей. Творець хоче, щоб ми мали вічне життя в Його Царстві. А для цього нам необхідно бачити Христа і вірити Йому.

Спочатку про віру. Нам слід регулярно запитувати себе: наскільки ми довіряємо Спасителю? Життя дане нам для того, щоб ми зробили заповіді і переконання Христа власними. Слова Нагірної проповіді повинні врости в підкірку, образ дій Ісуса повинен стати для нас прикладом. Чи любимо ми Бога і людей взагалі? Чи відчуваємо ми постійну потребу в Господі, чи засмучуємося про гріхи, чи шукаємо відповіді на духовні питання, чи добрі до ближніх, чи прагнемо зберігати мир в серці і дарувати його оточуючим, чи очищаємо ми душу покаянням? Чисте серце, в якому немає гріха, дозволяє побачити Бога. Загалом, ми бачимо Його. Тільки не тілесними очима, а духовними. Цю здатність важко з чимось переплутати.

Отже, якщо ми готові змінювати себе по заповіді Христа і готові бачити Його в собі, інших людей, життєвих ситуаціях і дивитися на світ через призму вчення Спасителя – це означає, що ми прагнемо виконувати волю Бога-Отця відносно нас. Добре чи погано ми це робимо - буде видно в кінці часів. Щоб працювати над якістю виконання, у нас є вся решта життя. Якщо ми ще не почали виконувати волю Бога про нас заради щастя вічного життя - зараз найкращий час.

Володимир Басенко

Теги

Опубликовано: чт, 07/05/2020 - 14:24

Статистика

Всего просмотров 16,249

Автор(ы) материала

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle