Оповідання.

У невеликому, але світлому залі соціального агентства до 11 ранку було відносно мало відвідувачів. Дві жінки середнього віку і пенсіонерка із старовинною лаковою сумочкою. Двері відкрилися і впустили невисокого показного чоловіка з благородною сивиною. Він мовчки підійшов до електронного табло на ніжці, узяв порядковий номер в черзі і сів поряд із пенсіонеркою. Розкрив книжку з ієрогліфами і заглибився в читання. Пенсіонерка скосила очі на книжку, потім оглянула чоловіка зверху вниз. Було в ньому щось таке нетипове для місця їх спільного знаходження. Сюди йдуть просити допомогу соціально незахищені або оформляти пенсію за віком. Ні на перше, ні на друге власник японської книжки ніяк не тягнув. Та й хто зараз книги читає в черзі. Людей від телефонів не відірвати. Було в цьому відвідувачі щось таке непередавано тонке, що відрізняє лорда, одягненого в рогожку, від природного вівчаря. Оточуючі зазвичай це відчувають безпомилково, хоча і не завжди можуть виразити відчуття точним формулюванням. Пенсіонерка покрутила туди-сюди головою в старомодному капелюшку, потім не витримала і поцікавилася:

– Ви з якого питання сюди прийшли? – і одразу виправдала свою цікавість: – Якщо пенсію оформляти, то вам ось туди, в інший кабінет спершу потрібно зайти.

Чоловік відірвався від книги, допитливо подивився на цікаву стареньку, немов розмірковуючи, варто їй відповідати чи ні. Потім все ж сказав: – Мені потрібна допомога як батьку-одинаку. Але не впевнений, що мені щось дадуть.

Пенсіонерка охнула і чомусь не стала ставити питання. Батько-одинак гмикнув і заглибився в читання.

Але думки його були далеко від читаного тексту…

…Сандро скільки себе пам’ятав, завжди був цілеспрямованим. Чи зіграв тут вплив батька, людини амбітної, або просто зірки якось особливо мерехтіли в день народження – факт невстановлений. Але Сандро чітко знав, до чого йому рухатися і які підводні камені огинати. Знав, що йому потрібні мови і інтелект, і напирав на відточення вмінь і природних талантів. Повільно і вірно, тому і досяг бажаного – роботи на телебаченні. Готував цікаві рейтингові передачі від і до, але сам в ефір не виходив. Куди приємніше усвідомлювати свою всесильність і зовсім не обов’язково демонструвати себе. Так оригінальніше.

Одруження не входило в його плани, тому що будь-які вузи для творчої людини – це саме кайдани і навіть каземат. Потрапити легко, а бігти важко. Діти і інша лірика тим більше не розглядалися спочатку. Витрат багато, а на виході усі шанси отримати нуль або, і того гірше, від’ємну величину.

Жінки цікавили Сандро чисто з фізіологічною метою. На роботі він прагнув романів не заводити, пам’ятаючи слова батька: «Не потрібно паскудити там, де їси». Нічого серйозного не повинно бути за визначенням, а будь-який розрив на робочому місці – це негативні емоції, що ніяк не сприяє користі творчого процесу. При зовнішніх даних Сандро нічого не варто було знайти собі легку розрядку на стороні. Додому до себе він теж нікого не приводив, уникаючи неприємних ексцесів.

Словом, усе в нього було вивірено з максимальною точністю. Усе, та не все.

У інформаційному відділі працювала одна приголомшливо красива дівчина Ніно. У тому, що вона була саме в цьому статусі, ніхто із співробітників і не сумнівався. Не було в ній анінайменшого бажання виглядати розкутою або ультрасучасною, що так властиво іншим співробітницям. Позаочі її звали черницею і не любили. Вона і правда була віруючою, але при цьому ніколи не говорила про свої переконання і тим більше не нав’язувала їх оточенню. Просто жила собі природно, без натуги і малювання. Ніно дратувала навколишню публіку своєю несхожістю. Було в ній щось невловимо перевершуюче, що і викликало у колег нез’ясовно негативну реакцію. Начальство терпіло Ніно як відмінного фахівця своєї справи.

Сандро частіше звичайного затримував на Ніно свій погляд при швидкоплинних зустрічах і якось, підвипивши на черговому корпоративі, розколовся:

– Ти єдина, на кому б я одружився. На жаль, це не входить в мої плани. У тебе нічого немає.

Хотів ще щось додати, але осікся. Ця тирада і так була верхом балакучості при його потайному, замкнутому характері.

Ніно при всіх своїх чеснотах була із звичайної сім’ї і не могла похвалитися якимись матеріальними досягненнями. Вона не стала домагатися від Сандро закінченої думки – причини її невписуваності в його плани. На нема і суду нема.

Незабаром Сандро на одному з чергових заходів, чим так рясніє життя телевізійника певного рангу, познайомився з Кеті, дочкою видного чиновника, який при усіх перестановках уряду примудрявся зберігати свій пост в цілості та недоторканості. Кеті, мабуть, запала на аристократичні манери Сандро і всі інші його плюси. А він, поміркувавши, вирішив, що доля-індичка посилає йому непоганий шанс в особі перспективної нареченої. Сандро відкинув своє реноме переконаного холостяка і зробив Кеті пропозицію. Потім вдало пройшов фейсконтроль у її тата, і незабаром молоді вже не першої молодості одружилися.

Через рік в них народився син, якого довелося назвати на честь тестя, точніше, його далекосяжних можливостей. Але за минулі З65 днів з гаком Кеті повністю розчарувалася у своєму обранцеві і ридала в трубку татові, виливаючи потік скарг.

– Він мерзенний егоїст, який зайнятий тільки собою, я йому не цікава взагалі, в голові одні ієрогліфи і якась японська муть хоку або хаку. Обачливий, мерзенний педант. Мені хочеться зробити йому це саме харакірі в горлі, щоб помирав повільною смертю на моїх очах!

Сандро чув це і зовні не виявляв жодних хвилювань. Усередині в нього було бажання як-небудь швидше закінчити цей фарс, званий одруженням. Але як саме, не міг збагнути щось витончено продумане до дрібниць.

Раптом крики по телефону припинилися. Сльози Кеті висохли, і вона захоплено рапортувала в трубку:

– Я знаю, що робити. Це буде йому гірше за будь-яке харакірі або як там у них говорять. Я залишу йому Бежана. Нехай виховує! А я, я ще вийду заміж йому на зло!

Сандро подумав, що недочув, але навіжена ідіотка, що не бачила в житті жодної хоч трохи серйозної проблеми, вже шпурнула мобільний на диван і пішла збирати свої речі.

– Ти не зробиш цього! Ти мати передусім! Це не по-людськи!

– Я зроблю це з принципу. Захочу – народжу собі іншого. А ось ти… – Кеті не знайшлася, що сказати.

Втім, наслідки залишитися з Бежаном наодинці і так були цілком красномовними.

– Мені хочеться, щоб ти мучився. І це буде! – кричала вона. Сандро захотілося стиснути ненависне обличчя із незграбною помадою і душити. Але давнє тренування ретельно контролювати свої дії раніше емоцій і тут згодилося. Він мовчав. Думав, як відповісти, щоб потім ні про що не пошкодувати. Постав перед ним увесь його шлях, ретельно прорахований до дрібниць і, як підсумок, маленька грудочка з його, Сандро, очима.

Неймовірна втома раптом наринула на нього, і не було сил щось відповідати дружині, сперечатися або жонглювати афоризмами, яких він знав превелику множина. Просто відповів:

– Роби як знаєш.

І пішов на кухню робити свій улюблений капучино. При цьому він не сумнівався, що всесильний тесть зробить все, як вже вирішила його дочка. Вона ніколи ні в чому не чула від батька відмови.

…Так Сандро став за фактом батьком-одинаком. З телебачення довелося піти і сісти вдома із сином-немовлям. Ще добре, що допомагала його мати-пенсіонерка, але надовго залишати немовляти з нею було проблематично. Йому довелося кинути улюблену роботу, заради чого так обачливо і копітко точно вибудовував усі свої дії з більш менш свідомого віку, і шукати тимчасові підробітки…

Червоні цифри на табло запалилися у черговий раз і показали порядковий номер черги, яку зайняв Сандро. Він встав і пройшов до віконця. Протягнув документи в прозорому файлі. Дівчина перегорнула їх і запитала:

– Тут вказано, що ваша колишня дружина жива. Зазвичай суд залишає таких маленьких дітей з матір’ю, якщо немає особливо важливих причин. Ви могли настояти на передачі дитини матері?

– Так, міг, – відповів Сандро, вивчаючи дівчину нудьгуючим поглядом естета.

– Чому ж ви цього не зробили?

– Довго пояснювати. Своїх не кидають…

Маріам Сараджишвілі