Той, хто веде справжнє духовне життя, стає ближче до іншого. По мірі зростання починаєш розуміти слова Христа: «Хто хоче бути першим, мусить стати останнім і умити ноги іншим».

Ти відвідуєш Церкву вже багато років. Але твоя дитина не може підійти до тебе і просто поговорити. Вона тебе боїться. Ти так багато років в Церкві і не можеш вислухати іншого, як ніби заборонене у твоїй присутності висловлювати різні думки. Тебе боїться і твоя дружина/твій чоловік. Ти так багато років у Церкві і позавчора почув, коли тебе обговорювали, гірку правду: всі бояться тебе, тремтять і лицемірять перед тобою. Чому? Тому що ти не можеш дозволити правді себе проявити. Спочатку своїй правді, а потім і інших. Ти не можеш цього винести. Чому? Тому що ти не навчився заглядати всередину себе і навколо. Якщо б ти побачив свою душу, зрозумів би: те, що ти терпиш, терплять і інші. Як ти, так і інші. І як і інші бувають хорошими і поганими, і грішними, і аморальними, говори як хочеш, таким є і ти.

Все своє ми тримаємо всередині себе. І ти, і я. Немає нічого такого, про що б ти не подумав, не подумав я і весь світ. Просто деякі добре знають, як уникнути ситуацій, які обговорювати не варто. Робимо вигляд, що проблем у нас немає. Але вони ж існують. Ми вдаємо з себе духовну і досконалу людини, але не є такою насправді.

Ми говорили вже про ознаки, що свідчать про наше духовне зростання. Якщо твоє церковне життя приносить плоди. Якщо можеш зі строгістю подивитися сам на себе, як у дзеркало, то здобудеш для себе користь. Мета, звичайно ж, не в тому, щоб сумувати з-за недосконалості, але йти далі. Сьогодні ми прийшли до таких висновків: знак духовного зростання – переміщення щастя ззовні всередину. Зовнішні події не повинні спотворити твій внутрішній світ. Ми також говорили, що не потрібно ототожнювати себе із зовнішнішньою поведінкою іншого, важливо дистанціюватися від його хвилювань і не робити їх своєю проблемою. І останнє, про що йшла мова: будь справжнім настільки, наскільки можеш, щоб і інші могли бути самими собою, не побоюючись тебе.

Світ втомився від нашої фальші. Він просить простоти і автентичності в духовному житті. Тому що «духовність» означає, серед іншого, і повернення до природності, повернення до простого повсякденного життя, того звичайного життя, яке також любив Христос, ідучи по курних вулицях нашого життя і притягаючи до Себе.

З книги о. Андрія (Конаноса) «У шлюбі є свої складнощі...»
Переклад Сергія Рудька