Архім. Андрій Конанос: В терпінні є необхідність

Святитель Іоанн Златоуст зауважує: «Взимку, коли сніг застеляє землю, під мовчазним білим покривом таїться повноцінне життя».

Так, ти його не бачиш. Кажеш: «Мертва природа». Гілки сухі, голі. Не видно зелені. Тільки сніжно-білий покрив землі. Але знаєш, що відбувається під ним? Там готується до розквіту справжнє життя. Насіння зелені готуються з приходом весни дати життя, поле, яке зараз без ознак життя, зазеленіє і розквітне. Що повинен проявити землероб? Терпіння. Йому слід почекати, це того вартує.

Є потреба чекати. Не поспішай у житті – і побачиш результати. І не розчаровуйся, бо через розчарування можеш захворіти. Це тобі не допоможе.
Почекай, мій дорогий читачу, твоя дитина повернеться. Знаєш, чому я так говорю? Тому що ти мені про це пишеш: «Чекаю, але результату не бачу. Чекаю, отче, свою дитину, поки повернеться». Де твоя дитина? Ти мені про це написав. Скільки ти списав сторінок, п'ять-шість. Ні, ти мене не втомив. Я прочитаю всі повідомлення, коли буде можливість. Мама ти, чи батько, пишеш: «Моя дитина пішла з дому, зв'язалася з різними сектами, єресями, буддизмом, практикуючими розслаблення, самозосередження і т. п. Я їй пояснюю, але вона мене не розуміє». Ти мені також говорив, що і дружина пішла. Дивно, що ти мені пишеш: «Я чекаю, отче. Не розчаровуюся. Чекаю, що вона повернеться. Я не знаю, що вона робить, не знаю, з ким у неї зараз стосунки. Чекаю, терплю».

«З терпінням терпів для Господа, і Він прихилився до мене і почув молитву мою». З терпінням терпів. Треба потерпіти, щоб виникло терпіння. Дивно, але так і є. Почекай свою людину, свою дружину, яка пішла, свою дитину, яка тобі суперечить і йде. Все це вимагає терпіння. Так, сьогодні вона влаштовує революцію, протестує. І що тобі говорить твій духівник? Що він тобі скаже? Приходиш і просиш: «Отче, допоможіть знайти рішення». І яке рішення він тобі піднесе? Що ти хочеш почути? «Молися і терпи» – «І коли, отче, моя дитина зміниться?» – «Не знаю коли. Але ти, прояви терпіння.» – «Але, отче, вона не надає значення моїм словам. Кажу їй, а вона мене ображає. Пояснюю їй, а вона думає про своє. Ляскає дверима і йде. Як терпіти? Як мені це витримати? До вчорашнього дня все було відмінно, але зараз навіть говорити не хоче зі мною. Не бажає чути мої поради, нічого не питає, нічого не хоче. Знаєте, мені пригадується: коли моя дитина була маленькою, ми з чоловіком вирішили піти в театр на виступ. Нам довелося залишити дитя у моєї сестри на один вечір. І тоді мій малюк не хотів від мене йти, не міг без мене навіть присісти. А тепер все змінилося. Він вважає за краще друзів, знайомих, Тільки б не перебувати вдома. Як мені це все витримати? Чекаю до тих пір, поки не почую звук ключів в дверях, тільки тоді заспокоююся і засинаю. Одного разу він повернувся о пів на п'яту ранку. І я чекала, чекала, чекала. Нескінченне терпіння. Що мені робити?» – «Що тобі робити? Чекати» – «Як мені чекати?» «З вірою, тільки з вірою». Якщо віриш у Христа, то почекаєш. Якщо не віриш, то не зможеш чекати. Тому що людина, яка сподівається на Боже втручання і допомогу, чекає.

З книги о. Андрія (Конаноса) «Любов назавжди»

Переклад з новогрецької Сергія Рудька

Теги

Теги: 

Опубликовано: пн, 01/07/2019 - 10:24

Статистика

Всего просмотров 1,157

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle