Подумай про тих людей, яких не любиш.

Наприклад, твій друг, вирізавши з дерева маленьку паличку і показавши тобі, хоче почути від тебе маленьке похвальне слово: «Як добре ти зробив. Дуже красиво, мені подобається». Це називається натхненням. Це не егоїзм. Не є егоїзмом та ніжність, яку ти пропонуєш душі іншої людини.

Ми іноді помиляємося і стаємо жорсткими по відношенню до інших. При цьому думаємо, що це асктетичність. Віддаляємося, вважаючи, що це відлюдництво. Ми поглинені «постом і молитвою», в той же час різкі та жорстокі. Зачепити нас – це немов би зачепити якусь колючку. Подібною колючці кактуса стає наше звернення. І ми думаємо, що з такою поведінкою ми сучасні аскети, великі старці. Це не любов. Аскетикою теж це не назвеш. Аскет – тиха людина. До самого себе він суворий, але і самого себе любить. «Люби ближнього свого, як самого себе», - говорить Христос наш.

У другій частині речення відсутнє дієслово, але воно мається на увазі. Що мається на увазі? Полюби брата свого так, як ти любиш самого себе. Ти помітив це? Господь хоче, щоб ти любив так само і самого себе.

В іншому, звичайно ж, місці сказано про те, що потрібно зненавидіти свою душу. Що мається на увазі? Щоб ти зненавидів пристрасті свого серця, ту злість, яка всередині тебе. Іншими словами, щоб ти дивився на свій егоїзм і його ненавидів. Але це не означає, що ти повинен ненавидіти самого себе, тому що твій егоїзм не є тобою самим. Ти сам – це те, що створив Бог. І Господь не створив егоїзму. Господь не наділив тебе злістю. Господь не дав тобі недоліків. Це все поступово проявляється під час нашого дорослішання, під час нашого життя. Отже, є необхідність у тому, щоб ти полюбив самого себе, щоб ти зміг потім полюбити свого брата, «як самого себе».

Подумай про тих людей, яких ти дуже не любиш з якоїсь причини. Мені іноді кажеш: «Той зі мною обійшовся некрасиво і зараз маю зуб на нього». Подумай про таких людей, яких ти зустрічав у своєму житті. Це може бути твій родич, який тобі щось сказав і втрутився в твої сімейні проблеми; або наречена твоя, коли тебе в чомусь засудила. Є ж такі люди, це може бути одна людина, дві, три. Подумай про них і перенеси всі ці обличчя всередину твого серця. Спробуй це зробити, навіть якщо утрудняєшся. Уяви цю людину і скажи Богу: «Боже мій, помилуй його. Допоможи йому. Допоможи і мені спочатку не бути таким жорстоким або жорстокою. Не можу я полюбити цю людину, і скажи мені, Христе мій, що ти відчуваєш до нього. Допоможи мені, Боже мій, полюбити його так, як любиш його Ти. Чому Ти, Господи, його любиш? Хіба це не так?»

І Христос знову мовчить. Мовчання Христове дуже розчулююче. Не говорить, бо на Хресті знову. І на нас дивиться мовчки. Не говорить Христос, але пам'ятаю ті слова, сказані на Хресті. «Отче, прости їм». Показав свою любов і на Хресті. Останній момент його життя, і вся людська злість на ньому. Ми показали тоді всю свою злість, і Христос знову відповів любов'ю, прощенням, добротою, милосердям. Роби так само і ти. Скажи: «Христе мій, тому, хто мене образив, звинуватив, засудив, зробив мені боляче, допоможи і даруй дари Твоєї любові. Допоможи мені також придбати таке добре і милостиве серце, як у Тебе. Дай їм здоров'я, радості, друзів, красиве життя. Не мсти нікому. Боже, не мсти йому! І якщо я бажав йому зла, радів таємно його невдачам, то ти все зміни. Навчи мене любити, як любиш Ти. Інакше я не є християнином. Якщо я все це знаю, обговорюю догматичні питання, цікавлюся патрологією, але не застосовую в житті, як стану перед Тобою? Що я скажу? Що сказати, якщо я не навчуся любити?»

З книги о. Андрія (Конаноса) «Любов назавжди»

Переклад с новогрецької Сергія Рудька