Архім. Андрій (Конанос). Про духовне життя без лицемірної святості

Досягнення бути простим і смиренним.

Наше життя переповнене труднощів, зрештою, не через наші пристрасті. Але із-за нашого «якби». З-за нашого фарисейського тону і вдачі. Нашого лицемірства і обману. Не згоден? Однак самопізнання і визнання цього допоможуть нам полюбити ближнього, стати більш поблажливими, щирими, справжніми. І людяними. А станемо людяними – одночасно станемо і Божественними. Коли ми приземлимося, тоді і злетимо. Щоб злетіти, потрібно перш за все твердо стати на землю. Спочатку ти впевнено ступаєш, далі відриваєшся від землі. Стань спершу справжньою людиною, а потім боголюдиною.

Бути простим, скромним, природним і привітним – велике досягнення. Важливо завжди бути таким, яким ти є насправді. Справжньою людиною. До цього ми всі повинні прагнути.

Один ігумен Гори Афон ділився спогадами про своє життя. Про духівника своєї юності він розповів: «Одного разу я був в Афінах зі своїм духовним отцем. Ми їхали на машині. Красива, яскраво одягнена дівчина переходила вулицю, коли транспорт зупинився на світ світлофора, вона збентежила суспільство. І мій духівник сказав:‟О, які творіння ходять вулицями! Які красиві дівчата є в цьому світі. Вони розбурхують всіх!ˮ» Святогірський ігумен продовжив свою розповідь: «Тоді я запитав свого духовного отця: «Геронда, тобто і ви приходите в збентеження?» - «Звичайно, дитя моє. При вигляді такої дівчини ти не зніяковієш? Кожен збентежиться». І тоді я сказав собі: «Ось чому я люблю свого геронду! Тому що він справжній! Він Божественний, але людяний». Потім в одному будинку в Афінах я зустрічався з жінкою, яка говорила про свого наставника: «Мій духівник все пройшов. Він Ангел. Він не ступає на землю. Ніщо не чіпає его». І святогорець додав: «Я сказав: Ні-ні! Не хочу такого геронду. Я віддаю перевагу моєму духівнику. Він проста людина, звичайний, як всі ми з'єднані».

До такого духівника можна підходити без страху і жаху. Святі кажуть, що саме тому Христос залишив апостолів і священиків як Своїх наступників у сповіді і в контакті зі світом, щоб віруючі відчували себе комфортно, щоб не боялися їх, адже ми відчуваємо, що вони такі ж, як ми! Вони розуміють нас, тому що вони проходять те ж саме. Це правда: що б ти не робив, я роблю те ж.

Історію, яку я наводжу вище, повідав мені ігумен монастиря Дохіар отець Григорій, який пішов з життя кілька тижнів тому. Його духівником, який зізнався про власні спокуси, був святий (нині) Амфілохій Патмосський.

Справжні люди, грішники, подвижники, що каються, святі, які постійно просять милості Божої і живуть чесно і щиро, з усіма витікаючими наслідками!

Вони мене зовсім не шокують, я не відчуваю до них симпатії, при цьому вони не бентежать мене, навпаки, заспокоюють, дають мені надію і натхнення на добрий подвиг без лицемірної святості. Господи, молитвами і заступництвом святих помилуй нас!

З книги О. Андрія (Конаноса)  «у шлюбі є свої складнощі…»
Переклад Сергія Рудька

 

 

Теги

Социальные комментарии Cackle