Як не стати для самого себе кошмаром.

Розповім тобі одну історію з «Патерика». Одна людина відвідала прп. Антонія Великого, просячи порад для правильного духовного життя. Радить святий: «Намагайся молитися стільки-то годин». Той відповідає: «Я не можу стільки». – «Не можеш? Добре, знайду для тебе щось інше. Читай потроху Новий Завіт». – «Не можу». – «Тоді роби по два-три земні поклони». – «Це дуже втомлює, у мене спина болить». – «Роздай трохи милостині». – «Але в мене немає грошей». І каже святий Антоній ченцеві, який знаходився біля нього: «Знаєш що? Звари йому трохи каші, звари йому трохи вівса, захворіла людина».

Не можеш одне, не можеш інше, що ти тоді можеш? Ти захворів? Кажу тобі одне, тобі здається воно важким. Кажу тобі інше, тобі здається воно непідйомним. Я не вимагаю ж від тебе стати аскетом. Не сказав тобі поїхати на Святу Гору і залишитися там на пару тижнів або місяців. На Афоні не споживають олію величезну кількість днів у році, утримуються від їжі на цілих три дні, роблять багато земних поклонів, подвійні земні поклони в Великий піст. А що робиш ти?

Ходиш до церкви? Сказав тобі зробити маленьку просту річ. Зроби сам щось невелике. Тебе ніхто не буде лаяти за те, що не робиш великого і складного. Нехай Господь побачить твої добрі прагнення і бажання, твою старанність, те, про що говорить святий Паїсій: «трошки старанності, моя дитино». Не знаходь постійно виправдань: «Не можу, не встигаю». Добре, сьогодні не встигаєш. Коли встигнеш, завтра? «А, не знаю, може бути». Бачиш, ти не хочеш змусити себе самого щось зробити. Якщо ти сам себе не змусиш, почнеш мучитися. Ти сам для себе станеш кошмаром. Твоє «я» стане муляти тебе. Щоб тобі знайти Бога, треба спочатку позбутися свого «я». Повністю віддайся в руки Божі. Я знайшов такі слова у прп. Паїсія Святогорця: «Якщо позбудешся свого "я", то знайдеш його потім в обіймах Божих».

Згодом життя твоє зміниться. Не піклуйся постійно про своє «я» і самого себе. Думаєш весь час про те, як би не втомитися, чогось не втратити, щоб чогось важкого не робити. Але почекай! Все, що ти робиш, всі твої справи – це немов протягування твоїх рук для отримання незліченних Божих дарів.

Одні почали вже працювати трохи, інші тільки починають. Пам'ятай: ти повинен молитися постійно і за тих, хто не трудиться. Подумай, яке смирення криється за цим: бути бадьорим в молитві і молитися, щоб сон охопив тих, у кого безсоння. І не заздрити тим, які сплять, а говорити: «Господи, я не сплю заради Тебе. Молюся Тобі, але також дай спокійний і тихий сон всім тим, хто хоче спати в цю пору, але не може».

Це здорова вправа: подвизатися, але в той же час виявляти любов до всіх, так, щоб твоя вправа містила в собі любов і радість, щоб ти відчував єдність з усіма іншими людьми, а не самозакохане почуття, мовляв, «я окремо, я інший, у мене більше відваги, може, я трішки святий».

З книги о. Андрія (Конаноса) «Любов назавжди»

Переклад з новогрецької Сергія Рудька