Митрополит Антоній (Паканич) нагадав про головний закон буття, вказаний пророком Ісаї, порушення якого веде до неминучої розплати.

Народився святий пророк Ісая 765 року до Різдва Христового в Єрусалимі і походив з царського роду. Вихований був дитиною в страху Божому і в Законі Господньому.

«Ісая являє собою тип полум'яного релігійного генія і разом з тим тверезого, реалістичного політичного діяча, який своїм словом, своїм впливом мав вирішальне значення в долі Іудеї», – писав протоієрей С. Булгаков.

Серед дивовижних пророцтв Ісаї є одне, що стоїть особливо, воно вражає своєю бездонною глибиною. Воно вміщує в себе настільки масштабний і грандіозний зміст, наповнене такою кількістю смислів, знаків, значень, прихованих і проговорених прямо, що не вистачить людського життя і розуму для вміщення всього сказаного.

Пророцтво, сказане Ісаєю ім'ям Господа, стосується головного закону буття, і для того, хто його не виконує, воно звучить як вирок, як страшне нагадування про неминучу розплату. Це притча, або сумна пісня про виноградник, викладена в 5-му розділі.

Слова притчі призначалися для іудеїв, з відсиланням до історичних подій тих часів, але вони в той же час звернені і до кожного з нас. Це слова, що пронизують серце, що пробуджують розум, вдихають нове життя.

Вперше в Старому Завіті Бог показаний як Садівник, Трудівник, який дбайливо доглядає за Своїм садом і чекає від нього добрих плодів:

«Заспіваю ж я вам про Свойого Улюбленого пісню любовну про Його виноградника! На плодючому версі гори виноградника мав був Мій Приятель. І обкопав Він його, й від каміння очистив його, і виноградом добірним його засадив, і башту поставив посеред його, і витесав у ньому чавило, і чекав, що родитиме він виноград, та він уродив дикі ягоди»

У цих словах, паралельно з описом всіх турбот по захисту виноградника, бажання йому доброго плодоношення, звучить сумне розчарування від нездійснених надій. Не приніс виноградник добрих плодів, тільки дикі ягоди.

Йдеться в даній притчі про людську душу – душу кожного з нас. Незважаючи на всі ласки Божі, всі старання і зусилля, всі Його слова і поради, ми не слухаємося і далі діємо за своїм розсудом, забуваючи, що ми ніщо без Бога, ми безсилі без Нього, всі наші потуги і міркування смішні і безглузді.

Наша сила в Його силі, Його мудрості, Його любові.

Розриваючи відносини з Богом, ми самовільно викидаємо себе за борт корабля в бурхливе море, піддаючи себе неминучій загибелі.

Ми цього не усвідомлюємо, а Господь знає! Тому і гіркота в Його словах, і найглибше співчуття. Але Він не бажає нас змушувати, Він дає кожній людині право вибору: бути з Ним або без Нього. Він хоче добровільної любові, а не належної повинності.

І ось в словах пророка Ісаї звучить вирок Садівника неслухняній душі:

«А тепер завідомлю Я вас, що зроблю для Свого виноградника: живопліт його викину, і він буде на знищення, горожу його розвалю, і він на потоптання буде»

Що це означає? Господь не захищатиме, не оберігатиме, не втішатиме того, хто не потребує Його, хто не слухає Його слів, хто не кається у своїх немочах і гріхах.

А що людина без Божого захисту? Нуль. Немічна істота. Вона так само слабка і порожня, як відцвіла кульбаба: будь-який подих, і вона осиплеться.

Далі йдуть вже слова самого Ісаї, вони звучать як грізні попередження Іудеї. Пророк цим закріплює, як печаткою, сказане раніше Господом. Складаються слова з шестиразового «горе»:

«Горе тим, що долучують дома до дому, а поле до поля приточують, аж місця бракує для інших, так ніби самі сидите серед краю»

Тут йдеться про жадібність, срібролюбство, жагу до мирського багатства за всяку ціну. І неминуче покарання за дані пристрасті – голод.

Перед нами перший вирок пророка, і все обов'язково збудеться, не треба себе обманювати і тішити надією, що це станеться з ким завгодно, але не зі мною. Обіцяне Господом виповнюється. Якщо людина жадібна і зайнята збагаченням нечесним шляхом, за рахунок інших, то голод обов'язково прийде в її будинок, можливо, не сама людина, але його діти, онуки будуть голодувати. Закон може бути пом'якшений тільки в разі щирого каяття і свідомої зміни.

Друге попередження говорить нам:

«Горе тим, що встають рано вранці і женуть за напоєм п́янким, і тривають при нім аж до вечора, щоб вином розпалятись! І сталася цитра та арфа, бубон та сопілка й вино за їхню гулянку, а на діло Господнє не дивляться, не вбачають Його чину рук»

Нагадування про те, що розбещеність, пияцтво, розгул, неприборканість будуть покарані найжорстокішим полоном з усіма супутніми йому стражданнями, звернене до народу іудейського, але стосується всіх людей.

Полон – це пристрасті, які роблять людину своїм заручником, бранцем, тримають його у своїй гріховній темниці без Божого світла. Життя такої людини і його близьких вже на землі перетворюється в пекло, супроводжується жахливими муками.

Той, хто служить своїм пристрастям вже не може служити Богу, він сам карає себе вічним полоном і вічною темрявою.

Третя відозва святого пророка звучить так:

«Горе тим, що вину притягають до себе шнурами марноти, а гріх як мотуззям від воза, та кажуть: Хай квапиться Він, хай принаглить Свій чин, щоб ми бачили, а постанова Святого Ізраїлевого хай наблизиться і нехай прийде і пізнаємо ми!» 

Тут йдеться про самовпевненість, виправдання своїх гріхів і нехтування Божими милостями, любов'ю, справедливістю. Йдеться про найстрашнішу річ – невдячність.

Люди, що вимагають щогодини доказів від Бога Його мощі і сили, що чекають постійних чудес, демонструють самолюбство і гординю. Вони як би кажуть:
«Я краще, я сам все прекрасно знаю і в усьому сам розберуся».

Таких чекає сумне майбутнє. Невдячність і гординя зводить людей з розуму. Багато гордіїв закінчують життя божевіллям в тій чи іншій мірі. Це страшна розплата за свою самовпевненість.

Наступним попередженням стали слова:

«Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке за гірке!»

Мається на увазі змішання понять добра і зла, пороку і чесноти, чорного і білого.

Це було актуальною проблемою більше двох тисяч років тому, актуально і сьогодні. Людина не змінюється, змінюються декорації навколо. Пристрасті, пороки, гріхи, що супроводжують людину – ті ж у всі часи.

Сьогодні більшість засобів масової інформації, захищаючи інтереси певних груп, пропонують нам називати чорне – білим, зло – добром.

Йде підміна ідейних і ціннісних понять, розмиваються межі між пороком і чеснотою, брехня підноситься на п'єдестал. Коли люди дезорієнтовані, безпринципні, ними легше керувати. Тому більшість можновладців і прагне виростити недумаючого споживача, готового чому завгодно вірити і все запропоноване споживати.

Торкнулися ці процеси і церковної теми. Відбулася спроба вибудувати і тут «королівство кривих дзеркал».

Йдучи на поводу своїх пристрастей, церковні діячі, які відпали від істини, запропонували віруючим продукт, вміст якого не відповідає назві: брехня в яскравій і модній обгортці, яку всіма силами безуспішно намагаються видати за нову правду. Але Господа ж не обдурити. І правда одна в усі часи. Справи їх і слова тільки наївним і бажаючим бути обдуреними не видадуть вовка під овечою шкурою. Порушення заповідей не приховати під личиною пристойності. Злодійство і грабіж, жадібність і лицемірство залишаються в очах Бога злодійством і грабежем, жадібністю і лицемірством, як би їх не називали перед людьми.

Істину не можна нічим заплямувати, а ось від брехні відмитися дуже важко, а часом і неможливо.

Наступний заклик з вуст пророка Ісаї звучить так:

«Горе мудрим у власних очах та розумним перед собою самим!» 

Автор вказує в цих рядках на самовдоволення як на шлях духовної деградації людини.

Людина, що не бачить своїх помилок, що не кається в своїх гріхах, вихваляє себе і свої досягнення, стає глухою до правди і краси. Вона обнуляється духовно, всі її досягнення зникають, тьмяніють, вона, немов мильна бульбашка, лопається при зіткненні з істиною: надута і марна людина. 

Чим більше нам дано, тим більше з нас спитається. Наявність благ або талантів – це не привід хизуватися ними, а серйозна відповідальність перед Богом, людьми, своєю совістю.

І останнє попередження відноситься до тих, хто порушує земні закони і правосуддя: 

«Горе тим, що хоробрі винце попивати, і силачі на мішання п́янкого напою, що несправедливого чинять в суді за хабар справедливим, а праведність праведного усувають від нього» 

Порушників законів земних чекає також неминуча розплата за безвідповідальне ставлення до своїх повноважень і їх перевищення: коли невинні несуть покарання і винні продовжують творити беззаконня на волі.

І далі гаряче і емоційно говориться про кару, яку понесуть всі, хто порушив закони Господні:

«Тому, як огненний язик пожирає стерню, а від полум́я никне трава, отак спорохнявіє корінь у них, і рознесеться їхній цвіт, немов курява, бо від себе відкинули Закон Господа Саваота, і знехтували вони слово Святого Ізраїлевого! Тому запалився гнів Господа на народ Його, і на нього Він витягнув руку Свою, та й уразив його…»

Чиста совість, тверезий розум, і немає страхів у того, хто любить Бога. Навіть коли трапляється впасти йому, він слізно кається і просить про прощення і допомоги Отця Небесного, бо усвідомлює, що він, грішний і немічний, не в змозі рушити у вірному і рятівний напрямку сам, без Його благодатної допомоги, не здатний сам перетворити своє серце – тільки в Світлі Господньому і Його нескінченної любові це можливо.

Нам слід невпинно волати до Господа, молити Його про помилування та пом'якшення нашого серця, просити сил в дотриманні заповідей Божих – і тоді наше життя буде святом радості і любові, наповниться світлом Христовим і Його благодатними милостями.

Щасливіше за всіх той, хто більше любить Бога.

Записала Наталя Горошкова