Портал Pravlife.org совместно с Киевской Духовной кадемией и семинарией, а также приходом храма прп. Агапита Печерского в Киеве публикует лучшие проповеди православных мирян – плоды «Правлайф-встреч в Лавре».

Мабуть, кожен християнин, який не був воцерковленим з дитинства, а став ним уже в зрілому віці, має світлий спогад про перший досвід відчуття Божої благодаті.

Я виховувався не в воцерковленій сім’ї, хоча й не в атеїстичній. Прийнято було говорити, що все-таки якась вища сила є, але яка – точно ніхто сказати не міг. До церкви батьки не ходили, і, відповідно, я в ній теж не бував. Але є у мене друг, бабуся якого співала, як кажуть в селі, в півчі, тобто в церковному хорі. І от одного разу ми з другом і його бабусею пішли на пасхальну всеношну в нашу церкву, перероблену зі звичайної сільської хатки. Там сталася моя перша незабутня зустріч із Богом. Що там відбувалося, я абсолютно не розумів, було багато людей, весь час то відкривалися, то зачинялися Царські Врата, священик то виходив, то заходив у них, носив у руках якісь невідомі, великих розмірів книги тощо. І разом з тим, у цій тісній глиняній хаті-церкві весь час у мене було відчуття надзвичайного свята, урочистості, чогось дуже важливого й величного. Усюди палали свічки, з наповненого кадильним димом сумороку дивилися лики святих з повитих вишитими рушниками ікон. Це все справляло враження таємничості та зв’язку з чимось дуже давнім, я б сказав – предвічним. Громоголосий хор співав якісь не зовсім зрозумілі піснеспіви і часто повторював слова, які відтоді поселилися в моїй душі і ще дуже довго після Пасхальної ночі крутилися в голові і на устах: «Воскресение Христово видевше, поклонимся Святому Господу Иисусу…» В перекладі ці слова звучать так: «Воскресіння Христа побачивши, поклонімося Святому Господу Ісусу…» Відтоді я впевнено можу сказати, що я істинно бачив воскресіння Господа Ісуса Христа. Тоді ці слова лише в підсвідомості залишили глибокий слід:  я ніколи не можу без душевного підйому співати їх, і вже набагато пізніше відкрилося їхнє глибочезне богословське значення.

В них ми свідчимо, що саме бачили воскресіння на власні очі, не чули, нам не переказали, ми не прочитали в Євангелії чи якійсь іншій книзі, хоча співається цей піснеспів саме після читання Євангелія, а саме бачили, нібито були в ту святу і таємничу ніч разом з мироносицями біля гробу Господнього.

Я думаю, що в більшості з нас були такі випадки, коли у спілкуванні з невіруючою людиною ми з захватом розповідаємо про якісь прочитані чи розказані нам дива святих чудотворців: про те, як Серафим Саровський підіймався в молитві над землею, як Марко Печерник повелівав мертвими, як від дотику Святого Хреста Господнього воскресали мертві, а у відповідь нерідко чули: «І ти віриш в ці казки?» Такий скепсис важко подолати аргументовано, надати негайно факти, речові докази, але чомусь серце підказує нам, що все це правда. Ми вважаємо, що це істина, отож – віримо, що саме так було і все це бачили сердечними очима, як наяву.

Згідно з мирською логікою речей, ми мали б співати «В воскресение Христово верующе»... Та свята Церква, в якій відбувається незбагненне, реальне, істинне єднання з Богом,  співає саме «видевше». Адже наша зустріч з Богом, наше з ним єднання і є наше з ним воскресіння. Ми реально, істинно воскресаємо з Христом, коли відмежовуємось від зла, від страстей і похотей, коли стаємо на шлях покаяння та боротьби зі звичним станом гріховної мертвості. Адже святий апостол Яков у своєму Посланні сказав, що скоєний гріх породжує смерть (Якова 1:15). Отож, коли творимо гріх, то ми помираємо, а коли волю Господа, то вбиваємо в собі гріх і воскресаємо разом з Христом. І хто ставав на цей шлях, хто боровся з гріхом,  той істинно воскресав і лише той, без тіні сумніву, співатиме на богослужінні: «Воскресение Христово видевше». І з такою ж упевненістю заспіває: «Чудеса Серафима Саровского видевше, Воскресение от Животворящего Древа видевше, подвиги киево-печерских святых видевше…» Лиш така людина істинно воскресла й живе. Так і відомий український філософ Григорій Сковорода говорив: «Лиш те, що невидиме, істинно існує, а те, що видиме, то є сон і примара».

Далі в цій стихирі є ще слова, які викликають в моїй душі страх і трепет: «Приидите все вернии, поклонимся святому Христову Воскресению». І ніколи я не можу не почути їх, без відчуття своєї недостойності промовляти їх. Які це страшні й високі слова: «Приидите все вернии»! Хто може назвати себе «вірним», хто насмілиться заявити, що він ніколи не зраджував слова, даного Богові перед священиком, більше не грішити. Ми всі відреклися від Сатани і служіння йому при святому хрещенні, але хто стримав слово? Риторичне питання... Всі до єдиного недостойні, говорить Святе Письмо: «Поклонимся святому Господу Иисусу единому безгрешному». Господь – єдиний безгрішний, а ми всі, християни, вірні і святі лише по благодаті, дарованій Ним. Та всі ми залишаємось на Літургію Вірних, отже, насмілюємось зарахувати себе до спасенних.

Завжди, коли чую ці слова, згадую святих великомучеників Пантелеймона, Георгія, Варвару, сестер: Віру, Надію, Любов і матір їхню Софію. Читаєш описи їхніх страждань – і особисто мені нелегко віриться, що можна витерпіти такі немилосердні муки. Я щиро вірю в чудеса Серафима Саровського, Святителя Миколая, Марка Гробокопателя, в пересування євреїв дном моря, в чудесні зцілення, воскресіння з мертвих. Але катування Маккавеїв і радість їхньої матері за те, що сини удостоїлися страждати заради Царя Небесного, мені важко вмістити в своїй душі. Для мене це недосяжна висота. Безумовно, мученики є прикладом істинної вірності Богу.

Перед Літургією вірних проводиться Літургія оглашенних, тобто тих, хто ще не хрещений і готується прийняти це Таїнство. У гоголівських «Роздумах про Божественну літургію» є такі слова на єктенію оглашенних: «Верные, чувствующие, как мало они стоят названия верных, молясь об оглашенных, молятся о самих себе, и на всякое отдельное призванье диакона восклицают внутренне…: Господи, помилуй!» По суті, ми до кінця своїх земних днів залишаємось оглашенними. Але щиро прагнемо бути вірними і повинні робити для цього відповідні кроки: молитви, подаяння, піст, прощення винуватців наших, відсічення гріховних помислів, тобто звершувати посильні подвиги. Ми усвідомлюємо, що ніякі наші подвиги не перекриють незліченність наших гріхів і вони ніщо перед Божою досконалістю, але все-таки залишаємось на Літургію вірних з надією на всепокриваюче милосердя Боже і на зустріч з ним в Таїнстві Євхаристії. І молимо, щоб Христос своїм Пришестям очистив всю нашу нечистоту та зарахував нас на своєму Страшному суді до вірних. Прагнемо почути такі бажані слова: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, успадкуйте Царство, приготоване вам від сотворення світу!» (Мв. 25:34). Лише тоді не буде потреби в Літургії оглашенних – нас чекатиме Літургія вірних.

Федоренко Олексій