Про головні ознаки нашого перебування в Церкві

Тези проповіді у День Святої Трійці архімандрита Маркелла (Павука), духівника Київських духовних шкіл.

У ІV–VIII віках, коли на Вселенських Соборах формували догматичне вчення Церкви, можна сказати, що цим жили всі люди. Навіть на базарах догматично полемізували, питаючи у покупця: «Христос ὁμοούσιος (єдиносущний) чи ὁμοιούσιος (подобосущний)?» Залежно від відповіді визначалася ціна товару.

У нас, християн ХХІ століття, після майже вікового атеїстичного виховання догматична свідомість затьмарена або й зовсім зникла. Навіть для студентів духовної академії чи семінарії догматика – це найскладніший предмет. Більшість людей до догматичних питань ставиться досить скептично. Зазвичай кажуть: «Однаково, як вірувати, Бог один!» У суспільній свідомості догма – це те, що протистоїть свободі, творчості, розвитку, але насправді це не так.

До́гмати – це не є якісь гальма для духовного і, зокрема, творчого розвитку людини, а важливі орієнтири, котрі допомагають відокремити істину від неправди. Як ми віруємо – так і живемо. Будь-яке спотворення догматів призводить до неправильного духовного життя.

Сьогодні ми святкуємо День Святої Трійці, Єдиносущної і Нероздільної, Отця і Сина і Святого Духа. Це свято ще називають П’ятидесятницею, бо саме на 50-й день після Пасхи Господь послав апостолам Духа Святого, який дав їм особливу силу і завзятість під час проповіді Євангелія та розбудови Церкви Христової. Тому це свято ще називають Днем народження Церкви.

Яке відношення ці догматичні істини мають до нас, дорогі брати і сестри? Образ Святої Трійці є для нас найдосконалішим зразком, за яким побудована Свята Церква. Перед Своїми Хресними стражданнями Господь молився у Гетсиманському саду, «щоб усі були одне,  – як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, – щоб і вони в Нас були; щоб світ повірив, що Ти Мене послав» (Ін. 17:21). Єдність трьох Іпостасей Святої Трійці є зразком для нашого єднання у Святій Церкві. Кожна Іпостась Трійці при єднанні не втрачає Своєї особистості, так і ми, різні люди з різними характерами, звичками, переконаннями, не втрачаючи своєї особистості, а навпаки – висвітлюючи її, покликані єднатися між собою в Церкві, являти єдине ціле, щоб увірував весь світ.

Як зрозуміти, що ми є реальними, а не номінальними членами Церкви Христової? Святий апостол Павло пише: головна ознака того, що ми в Церкві, – здатність співпереживати і розділяти радість інших. Молитва, піст, сповідь, причастя ще не є ознаками нашої церковності, а лише засобами для її здобуття. Поки ми не навчилися носити тягарі (тобто терпіти недоліки) один одного, ми ще далекі від Церкви, далекі від досконалої любові. Коли ми носимо хрест на грудях, то цим самим свідчимо, що прагнемо побачити Христа в інших людях, полюбити їх, незважаючи на те що їхній образ спотворений гріхами.

У давнину, відчуваючи щось недобре, отці-пустельники долали пішки десятки кілометрів, щоб допомогти один одному. Так само люди допомагали один одному в будівництві житла. Нині ж часто не знають, хто живе в сусідній квартирі, не кажучи вже про під’їзд. Та і в храмі Божому ми не завжди знайомі між собою. А який розбрат зараз панує в родинах! Що вже говорити про злобу й ненависть у суспільстві, які з кожним днем зростають. Чи не приведе все це скоро нас до самознищення? Лише подумати, дійшло вже навіть до того, що два братерські православні народи, російський та український, дозволили спровокувати себе на жорстоку ворожнечу.

Звідки беруться гнів, зневага, ненависть і розділення? Всі негаразди в сім’ях, всі червоні чи оранжеві революції, всі великі та малі війни починаються з нехтування постом. Пригадайте: Адама і Єву вигнали з раю за те, що вони з’їли заборонений плід. Всі важкі випробування ізраїльського народу до Різдва Христового також сталися через неутримання душевних і тілесних почуттів. Відповідно, справу спасіння людини Христос почав після Хрещення і 40-денного посту в пустелі.

Усі, хто нині найгучніше кричить: «Головне під час посту не м’ясо не їсти, а людей!» – як показує час, найбільше розділяють, знущаються і «їдять» собі подібних, тому що без утримання душевних і тілесних почуттів, без посту й молитви неможливо перемогти свій гнів, хіть, гординю, заздрість. Так само без правильної аскези неможливо зберегти в чистоті догмати віри. Всі, хто відпав від Церкви, спочатку нібито піклуючись про народ, нехтували постами, а потім вже по-своєму переписали догмати віри.

Однак на знак того, що ми спасаємося не власними заслугами, а даром благодаті Святого Духа, Церква встановила відміну посту на тиждень відразу після свята П’ятидесятниці. Далі розпочинається  апостольський, або Петрів піст, який закінчується 12 липня, на свято первоверховних апостолів Петра і Павла. Цим самим розкривається догмат, сформульований отцями VI Вселенського Собору, згідно з яким Господь спасає нас Своєю благодаттю, але не без нас, не без участі нашої волі. Наше завдання – за допомогою посту побороти свої пристрасті та смиренно схилити голову для сприйняття Божої благодаті. І завжди пам’ятаймо, що поки ми дбаємо лише про себе, про своє благополуччя, віра наша мертва. Ми станемо справді віруючими й церковними людьми лише тоді, коли навчимося щиро співстраждати й розділяти радість інших людей, коли слово «я» замінимо на «ми», коли станемо за образом Святої Трійці єдиним цілим з іншими людьми.

 

Теги

Опубликовано: Tue, 06/06/2017 - 14:36

Статистика

Всего просмотров 97

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle