Проповідь духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука).

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Чому ми, християни, на відміну від сектантів не тільки поклоняємося Хресту, але й звертаємося до нього в богослужбових піснеспівах як до живої істоти: «Радуйся, живоносный Кресте, благочестия непобедимая победа...»? Як це зрозуміти? Це лише красива поезія, чи дійсно Хрест має животворчу силу? Можна зразу впевнено відповісти: так, справді нас, дорогі брати і сестри, хворих або навіть мертвих через гріхи, Хрест оживляє. Як це може бути?

Поки людина грішить – гнівається, шукає марної слави, гордиться абичим, має пристрасть до грошей або впадає в розпусту, нудьгу, об’їдається, пиячить, ліниться, – вона насправді не живе, а лише імітує життя. Святі отці вчать, що така людина є духовно хворою чи навіть уже перебуває в передсмертній агонії.

Так само, як важка фізична хвороба не дає людині повною мірою виконувати свої обов’язки в сім’ї і на роботі, так само і духовно хвора людина, заражена різними пристрастями, не може нічого доброго до ладу зробити. Найімовірніше, вона навіть завдає великої шкоди оточуючим людям. І чим вище соціальний стан такої пристрасної людини, тим більше від неї шкоди.

Чи не з цієї причини, а саме одержимості пристрастями, зараз так легко руйнуються сім’ї, а у масштабах держави виникають різні конфлікти, що дійшли до фази збройного братовбивчого протистояння? І в даному випадку немає значення, яка сторона вважає свої дії правильними.

Коли ж людина бере хрест і розпинає на ньому свої пристрасті, тоді вона оживає. Все, що вона робить, наповнюється глибоким змістом, спокоєм, любов’ю, а найважливіше – Сам Господь допомагає такій людині. Бо «той, хто вміє володіти собою, – вчить премудрий Соломон, – краще того, хто захоплює міста» (Притч. 16:32). Ось чому ми, християни, поклоняємося Хресту і звертаємося до нього як до живої істоти.

Хрести бувають різні. Для одних людей хрест – коли вони слухаються не тільки батьків чи старших (це звичайна річ, яку ми повинні робити згідно із закладеною в нас природою), але і своїх не завжди добрих і справедливих начальників; або терпляче, без нарікання, переносять важку тілесну хворобу. Для інших хрест – це зречення сімейного життя і вибір чернечого шляху з постійною молитвою за весь світ.

ХХ століття деякі пастирі Церкви називають віком «крестоборчества». І нині дуже нелегким хрестом для багатьох людей є зберігання цнотливості до шлюбу й вірності у шлюбі. Мало хто зараз дбає про те, щоб будувати своє сімейне життя на твердому камені віри, а не на засмоктуючому гнилому болоті похоті. Ще одним нелегким хрестом для сучасних сімей є народження дітей, скільки Бог дасть, без абортів і контрацепції. Для багатьох людей, які тільки-но почали ходити до Церкви, важким хрестом є піст, читання ранішніх і вечірніх молитов. Для юнаків, наприклад, непростим хрестом може бути під час служби в армії чи проживанні у студентському гуртожитку уникати вживання нецензурної лексики. Хтось відважно несе свій хрест, коли живе чесно, ніколи нікого не піддає осуду і не говорить неправду. А інший без нарікань несе вкрай важкий хрест бідності.

Але є, дорогі брати і сестри, і хибні хрести, які не приводять тих, хто їх несе, до спасіння. Таким хибним хрестом є ситуація, коли людина, керуючись політичними пристрастями чи особистими властолюбними амбіціями, ставить благо держави чи нації вище Закону Божого і попирає всі канони Церкви, вчиняючи розкол. Цей гріх, якими би благими намірами людина його не виправдовувала, як стверджує святий Іоанн Златоуст, не змивається навіть мученицькою кров’ю. Також хибним хрестом є те, коли людина вчиняє важкі гріхи (вбивство або злодійство), за які несе суворе покарання у тюрмі, і при цьому не хоче в них розкаятися, як це зробив розсудливий розбійник. Хибний хрест – коли ми хворіємо і замість усвідомлення того, що всяка хвороба попускається Богом за наші гріхи заради нашого покаяння і спасіння, ми нарікаємо на Нього.

Тому, брати і сестри, вчімося розрізняти хрести, які ми несемо у своєму житті. Існує багато таких ситуацій, коли здається, що ми діємо справедливо, але все може закінчитися для нас вічними пекельними муками. «Є шляхи, які здаються людині прямими, але кінець їх шлях до смерті», – вчить премудрий Соломон (Притч. 16:25). Спробуймо побачити тих людей, яким дуже важко в житті, і, подібно до Симона Киринейского, котрий допоміг нести Хрест Христа Спасителя, допоможемо і ми нести їм хрести, дотримуючись заповіді Євангелія: «Носіть тягарі один одного і так виконаєте закон Христовий» (Гал. 6:2). Амінь.