Фотосюрприз від прес-секретаря Блаженнійшого: На згадку про Вінницю

Лагідним сонцем і тихим вересневим ранком вітала мене в понеділок Вінниця, і хоча я зміг вирватися для приязного спілкування всього на півгодини перед початком служби, цього виявилось достатнім, щоб познайомитись із цим містом, у якому я вперше.

Старовини не так уже й багато в цьому колись еврейсько-польському містечку - власне, одна центральна вулиця із кількома кварталами вздовж. Не було навіть великого православного храму в центрі, всі на околицях: тільки на початку 19 століття в приміщенні головного храму ліквідованого домініканського монастиря було облаштовано православний собор. Зате в 1919 році Вінниця цілий місяць була столицею УНР - донедавна ця подія могла видатись незначущою, але саме з цього періоду Вінниця почала розвиватися, стала обласним містом (раніше центром Подільської губернії був Кам'янець-Подільський).

Щоправда нова радянська влада не дуже зграбно забудовувала Вінницю, але за цей період вона стало третім містом Правобережної України (не враховуючи Києва) - після Одеси і Львова і виборола собі почесний титул столиці Центральної України. 

Прогулюючись чистенькими вуличками вінницького центру я думав про нинішнього Голову Верховної Ради Володимира Гройсмана (який він, все-таки, молодець, що так впорядкував своє місто), і про те, чи не варто його вже висувати на київського мера. Особливо мене ця думка не покидала, коли ми ввечері після служби милувались грандіозним видовищем на річці Буг - фонтани били, переливались під музику, потім на водному тлі почали експонувати патріотичні ролики. Тепер щовечора у вихідні вся Вінниця збирається на новій набережній і насолоджується музично-водно-світловою феєрією - а я все за своє: "Чого ж такого дива немає в Києві? Води в Дніпрі вистачає, місця від Подолу до Лаври по набережній теж. Мабуть, не вистачає чиєїсь розумної голови?"
 Прес-секретар Блаженнійшого архімандрит Пафнутій (Мусієнко)

Статистика просмотров

Всего просмотров 283
Социальные комментарии Cackle