До свята Різдва Христового у світ вийшла незвичайна книга «Псальми печерські» – збірка віршів архімандрита Пафнутія (Мусієнка), прес-секретаря Блаженнішого Митрополита Онуфрія.

Фото: © Наталья Горошкова/Православная жизнь

Ідея створення збірки – бажання висловити подяку всім людям, з якими отцю Пафнутію доводилося перетинатися. Читач знайомиться з одним днем із життя сучасного монаха Києво-Печерської Лаври. Складається книга з чотирьох частин: Світанок, Полудень, Надвечір'я, Вечір. У кожному розділі барвисто і з добрим гумором описуються зустрічі, служби, справи, паломництва, тут також є і веселі, і серйозні роздуми автора про життя та людей.

У збірці віршів архімандрит Пафнутій спробував зобразити внутрішній стан сучасного монаха, якому доводиться узгоджувати свої духовні потреби в молитві і самоті з реальністю сучасного світу, який активно проникає в таємничу сферу віри і духовного спасіння.

Як зберегти любов до родини та Вітчизни, як убезпечити свій громадянський патріотизм від політизації і не відійти від пріоритетних духовних цінностей, як зміцнити свою віру і не втратити миру в душі? Автор вважає, що все це можливо за умови, коли християнин намагається не забувати про Бога як про Особистість, шукати спілкування з Ним і просити у Нього благословення на кожен день.

Вірші різні за стилем, багато жартівливих. Ними автор хоче показати читачеві, що Православ'я – не закрита релігія для обраних, що наша віра враховує особливості кожної людини, яка її сповідує, вона відкрита для всіх.

У віршах відображені також внутрішні переживання, роздуми архімандрита Пафнутія, зокрема, щодо подій, які відбуваються в Україні і на її Сході. Комусь рядки будуть близькі, хтось не буде згоден з позицією автора, але головне у віршах – щирість, сердечне бажання поділитися з оточуючими потаємними почуттями, радістю життя з Богом, подякувати Господу і всім своїм друзям і колегам за спільні справи.

Дитяча безпосередність поезії торкає і дає відчуття зіткнення з душею архімандрита. Зворушливо, що автор присвятив свою книгу найближчим і найдорожчим людям – своїм батькам Віталію і Вікторії, які почили в минулому році, з надією, що читачі, ознайомившись з посвятою, мимоволі пом'януть дорогих серцю покійних.

Потрібно вірити в диво, переконаний отець Пафнутій. Будучи маленьким хлопчиком, він запевняв своїх рідних, що буде обов'язково жити у Києві над Дніпром і забере до себе. Брат з сестрою посміювалися над його фантазією, а батьки сприйняли це оптимістично.

І ось... Життя триває... У Києві над Дніпром... Минуле непомітно перетікає в майбутнє, а віра в милість Божу дає нам надію на радість зустрічей як тут, на землі, так і на Небі.