Як зробити, щоб молитва і піст були не тягарем, а в радість?

Содержимое

Проповідь архімандрита Маркела (Павука), духівника Київських духовних шкіл.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Задовго до початку Великого посту Церква вчить нас, дорогі брати і сестри, як правильно налаштувати себе на молитву, чому треба боятися гордині й прагнути до смирення. Якщо ми цього не навчимося, тоді наші піст та молитва будуть обтяжливими, з бажанням якомога швидше їх закінчити. Правильні молитва і піст, як ніщо земне, мають давати найбільшу втіху й насолоду так, щоб ми не хотіли, щоб вони швидко закінчувалися.

У нинішній євангельській притчі фарисей стояв у церкві гордо й дякував Богові, що він не такий, як інші грішники, злодії, кривдники, перелюбники або той митар, бо постує двічі на тиждень, дає десятину на храм. Не наважуючись пройти далі у храм або навіть підвести очі до неба, митар у той самий час лише бив себе в груди і благав: «Боже, будь милосердний до мене, грішного!» Зрештою молитву митаря Господь почув, і він пішов з церкви втішеним більше, ніж фарисей, бо, як пояснює Сам Господь, кожний, хто підноситься, буде понижений, і, навпаки, той, хто себе понижує, буде піднесений (див. Лк. 18:10–14).

Як можна зрозуміти з цієї притчі, фарисейство виникає там, де нема справжнього покаяння, де завищена самооцінка вчинків, де уважно слідкують за діями інших людей і не бажають визнати власні провини.

Наприклад, звертаюся до Бога, прошу спасти й помилувати мене – і відразу ж після молитви гніваюся на тих, хто поводиться не так, як би мені хотілося. Шукаю правди – і відразу ж заради власної наживи нею нехтую, обманюю інших, оправдовуючи себе тим, що є гірші за мене. Постійно думаю про любов і єднання між людьми, але руйную ці святі почуття, коли дозволяю серцю захоплюватися розпутними думками. Хочу ласки, порозуміння й підтримки від оточуючих, а сам забуваю навіть привітатися з ними. Знаю слова Христа: «Хто хоче між вами стати великим, той хай буде вашим слугою» (Мв. 20:26) – і водночас мрію про багатство і кар’єру. Хочу бути розумним і освіченим, але забуваю, що джерелом премудрості є страх Божий, тобто прагнення виконувати Його святі заповіді. Бажаю мати добрих і слухняних дітей, та сам не хочу ні до кого дослухатися й ні перед ким змирятися. Змиряюся лише перед тими, кого боюсь або від кого сподіваюся мати якусь користь.

Де знайти порятунок від цього роздвоєння? Як здобути цнотливість і сприяти єднанню між людьми? Як побороти пристрасті, що віддаляють від Бога та ближніх? Як навчитися справжньому милосердю та смиренню?

Є багато світських філософів, психологів та інших вчених мужів, які обіцяють легкий і швидкий шлях до життєвого успіху. Є також великі релігійні спільноти, котрі вважають, що завдяки своїй правильній вірі вони вже досягнули спасіння душі. Існують також ті, хто впевнений, що шлях до щастя лежить через досягнення матеріального успіху, здобутого збройною боротьбою до переможного кінця. І хоча більшість з них називають себе християнами, але забувають при цьому слова Христа: «Всі, що беруть меч, від меча загинуть» (див. Мв. 26:52).

Називаючись християнами, вони ніяк не хочуть повірити в те, що спасіння є лише в Єдиній Святій Соборній Церкві Божій, яку дві тисячі років тому заснував Сам Господь наш Ісус Христос; а не в тих людей, котрі через свою гординю та політичні пристрасті відпали від Неї і створили самозвані зібрання. У Церкві наявне все для того, щоб ми зрозуміли, хто ми є насправді та які пристрасті найбільше позбавляють наше життя сенсу. Церква дві тисячі років кожній людині дає можливість повернути людську гідність, але не через революцію чи війну, а  шляхом посту, молитви, покаяння, добрих справ навіть по відношенню до найзапекліших ворогів.

Отже, остерігаймося молитися по-фарисейськи, браття і сестри, бо лише щира й від серця молитва дозволить нам, слабким і грішним, бесідувати зі Всемогутнім Богом. Постуймо не ремствуючи, бо лише піст дозволить нашій душі та духу звільнитися від тілесного тягаря й відчути себе насправді вільними. Налаштуймося на покаяння, згідно з закликом, який ми вперше в цьому році почули в стихирі під час всенощної: «Покаяния отверзи ми двери, Жизнодавче». Покаймося від усієї душі у своїх гріхах, бо лише щире каяття здатне залікувати нанесені лукавим духом рани душі й тіла. Постараймося звільнитися від фарисейської гордині й здобути покаянний настрій смиренного митаря, бо лише таку молитву чує Господь. Амінь!

Теги

Опубликовано: пн, 29/01/2018 - 15:09

Статистика просмотров

За последний час: : 4
За последние 24 часа: 9
За последние 7 дней: 22
За последние 30 дней: 554
Всего просмотров: 554

Автор(ы) материала

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle