Проповідь духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука).

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Ми всі, дорогі брати і сестри, потрапляли в ситуацію, коли хотіли зробити добро, але нам це не вдавалося через відсутність часу або хворобу. Буває і так, що люди не можуть стати за правду, тому що пов’язані фінансовими відносинами. Підлеглі не завжди наважуються заперечити начальнику, якщо той помиляється, бо це може призвести до втрати ними робочого місця. Дітям і юнакам зараз дуже важко не піддатися гріхам пияцтва, куріння або розпусти, щоб не виглядати білою вороною серед своїх товаришів у школі чи на вулиці. І мало хто з нас, навіть з тих, хто зараз знаходиться у цьому святому храмі, відчувають себе цілком вільними. Чи не з цієї причини нам так важко буває стояти на молитві і линути серцем до Господа, хоча саме до цього кожного разу закликає нас Церква під час Євхаристичного канону: «Горе́ имеем сердца». Почувати себе цілком вільними, навіть якщо у нас є багатство, влада, великі статки або прекрасне здоров’я, заважають нам також наші пристрасті.

Євангеліє розповідає про зцілення Спасителем скорченої жінки, яка вісімнадцять років страждала від цієї хвороби. Подія відбувалася у суботу в одній із синагог, де Господь вчив народ. Спаситель покликав до себе скорчену, поклав на неї руки і сказав: «Жінко! Ти звільнена від своєї недуги!» І вона зразу випросталася і стала славити Бога. При цьому начальник синагоги не зрадів, а став докоряти людям, щоб вони приходили зцілятися не в суботу, а в інші дні. У відповідь на це Господь сказав: «Лицеміри, чи не кожний з вас у суботу відв’язує вола або осла від ясел і веде напувати? А цю дочку Авраама, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцять років, чи не годиться звільнити від цього пута в суботній день?» Після слів Спасителя всі ті, хто Йому противився, засоромилися, а весь народ став радіти Його славним вчинкам (див. Лк. 13:10–17).

Скорченій людині важко побачити всю красу неба. Її погляд постійно спрямований в землю, і взагалі їй дуже важко рухатися. Вона не може на повну силу вільно і спокійно виконувати те, що здатні робити здорові люди. Спаситель звільнив жінку від цієї тілесної немочі, яка мала духовну причину, бо Він сказав, що хвору вісімнадцять років зв’язував сатана.

Яке значення це зцілення скорченої жінки має для нас? Як уже було сказано, всі ми тією чи іншою мірою чимось зв’язані. Зазвичай це різні пристрасті, які нам заважають навіть у думках линути до неба, щоб зустрітися з люблячим Богом. Але з цього євангельського зачала зрозуміло, що найнебезпечніші для людей не пристрасті, які постійно тримають нас у кайданах духового полону,  тому що від них за допомогою молитви і посту можна поступово звільнитися. Господь зцілив скорчену жінку, бо бачив її уважну молитву.

Найстрашніший ворог для всіх нас, християн, – це формальне ставлення до своїх обов’язків: молитви, посту, добрих вчинків. Саме формалізм найбільше духовно і фізично вбиває, робить безсилими та скорченими, обмеженими у своїх можливостях, неспроможними бачити ясне духовне небо, Бога й ближніх. Саме формалізм розбуджує в нас звіра, викликає величезну агресивну енергію, яка здатна зруйнувати все навколо.

Цього дня, 11 грудня 1937 року, на Бутовському полігоні під Москвою був розстріляний 82-річний митрополит Серафим (Чичагов), а з ним – тисячі простих людей. Чим всі ці люди і навіть 82-річний немічний старець так заважали молодій радянській державі? Історики пропонують багато версій причин масового терору 30-х років. Хтось ладний звинуватити в цьому навіть саме духовенство. Але нинішнє євангельське зачало вказує нам на найсуттєвішу причину жорстоких гонінь.

Начальник синагоги, котрий був покликаний навчати народ благочестю, не зрадів зціленню скорченої жінки, а навпаки – став гніватися і докоряти всім, бо дбав лише про букву Синайського закону і зовсім втратив його дух. Саме таке лицемірне ставлення до духовного життя і спонукає людей ненавидіти тих, хто цей закон старається виконувати не формально. Молоді будівники радянської держави, хоча на своїх знаменах мали біблійні слова правди, честі й совісті, всюди виступали за рівність і справедливість, але хотіли цього досягнути без джерела всякого добра – Бога. Це означає, що всі їхні красиві слова про братерство, чесну працю, мир на землі були лицемірними і фальшивими. Ось чому люди, які це відчували, які мали живу совість, ставали їм на заваді, і богоборці намагалися якнайшвидше їх позбутися.

Нині ми також переживаємо непрості часи. Знову більшість політиків красивими промовами старається запевнити народ, що саме вони дбають про мир і справедливість. Вони давно всім обіцяють злагоду, добробут і мир, але ця ідилія ніяк не наступає. Тепер всюди шукають зовнішніх і внутрішніх ворогів. Але чи не тому нема миру, що все робиться без Бога? Чи не тому, що Христос в особі православних християн, які перебувають в євхаристичному єднанні і спілкуванні з усіма іншими Помісними Церквами, знову став гнаним? Ні, формально Бог всіма політиками шанований. Усі використовують Його Ім’я у своїй політичній риториці, усі готові на Пасху, Різдво та інші світкові дні стояти зі свічками в церкві, але конкретні їхні справи свідчать про лицемірство і формалізм.

У цей час перед всіми нами, дорогі брати і сестри, стоїть дуже важливий вибір: із ким ми – із гнаним Христом чи з політиками, які жадають від Христа лише життєвого добробуту і комфорту. Якщо ми виберемо останнє, можливо, проживемо «сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ» (Пс. 89:9), насолоджуючись усіма втіхами цього земного життя, але потім чи не буде чекати на нас пекельна безодня?! Якщо ж ми виберемо сторону гнаного Христа Спасителя, то це земне життя у будь-який час може перетворитися на страждання або й обірватися, але тоді ми отримаємо вічне життя, насолода якого перевершить всі тутешні втіхи, бо там ми будемо спілкуватися з нелицемірно люблячим всіх нас Богом. Амінь!