Із проповіді в Неділю про сліпого, архімандрита Маркелла (Павука), духівника Київських духовних шкіл.

Добре, коли людина гарно бачить, тоді краса цього світу повсякчас може її надихати на хвалу Творця неба й землі, видимого всього й невидимого. Коли людина втрачає зір, тоді їй дуже важко: складно орієнтуватися, рухатися, робити якісь добрі справи, бо вона постійно зв’язана своєю хворобою.

Цю неділю називають Неділею про сліпого, тому що нині з Євангелія від Івана читають про зцілення Господом сліпого від народження чоловіка, перед яким була постійна темрява. Оскільки він ніколи не бачив краси цього світу, то, певно, думав, що світ завжди є таким темним. Йому важко було уявити сонце, місяць, зірки на небі, гори, річки, моря, квіти, тварини, рослини. Він ніколи не бачив людей, а лише міг їх чути, доторкатися до них. Через те що в більшості випадків здоровим людям важко зрозуміти хворих, то сліпому доводилося чути обра́зи, знущання, навряд чи до нього ставилися з милосердям. Без будь-якого прохання від цієї нещасної людини Господь зцілює, дарує сліпому зір.

Безрадісною є фізична сліпота, але, очевидно, ще більш гнітючою є сліпота духовна, коли людина не відчуває Бога під час молитви й причастя Святих Христових Таїн, не бачить Його премудрої опіки над усім світом і кожною людиною. Дуже прикро, коли людина не помічає поряд із собою таку саму людину, а сприймає її лише як предмет для задоволення своїх пристрастей, як гвинтик якоїсь складної системи й не більше того. Давній філософ Діоген ходив серед білого дня містом із ліхтарем і говорив: «Шукаю людину!» Цим самим ще в дохристиянську епоху він хотів підкреслити, наскільки складно залишатися в цьому світі людиною та ставитися до інших по-людськи.

Всі ми, так само як той сліпий, через гріхопадіння наших прародичів народжуємося з духовною сліпотою. Навколо себе та в собі ми найчастіше бачимо лише темряву: заздрість, підлість, зраду, обман, властолюбство, грошолюбство, гнів, розпусту. До того ж кожна пристрасть, якій ми повністю віддаємо свою душу й тіло, духовно осліплює нас.

Коли ми страждаємо черевоугодництвом (особливо пияцтвом), тоді потьмарюється розум – і нам важко тверезо міркувати, налаштуватися на молитву чи якусь добру справу, бо нашим богом стає черево, лише йому ми готові служити. Поступово наше серце стає сміттєвим відром для безлічі інших пристрастей.

Передусім ми стаємо рабами гніву й хіті, які під виглядом любові або боротьби за справедливість роблять нас немилосердними, жорстокими, нерозсудливими, нездатними розрізняти правду й брехню. Неправда, багатослів’я, осуд інших людей стають незмінними нашими супутниками.

Коли нашим серцем починає володіти грошолюбство, воно ще більше осліплює нас, віддаляє від Бога та інших людей, бо за гроші ми здатні вчинити будь-який злочин. Недаремно апостол називає грошолюбство коренем усякого зла. Всі війни, революції, суспільні й особистісні кризи виникають саме з цієї причини.

Байдужість, туга, страх і постійний на душі неспокій – це вже прямі наслідки духовної сліпоти, бо людина не бачить Сонце Правди – Христа, її не втішає й не зігріває благодать Божа.

Мабуть, найбільше з усіх вищезгаданих пристрастей людину осліплюють марнославство й гординя. По-перше, тому що їх дуже важко самій людині в собі побачити. По-друге, тому що в нашому світі ці пристрасті найчастіше видають за норму життя і не вважають за необхідне з ними боротися. Байдуже та зверхнє ставлення до інших, несправедливість, жадоба до похвал і безліч інших гріхів роблять таку людину злим богоборцем, для якої нема нічого святого, крім її власного «я».

У такій темряві від різних пристрастей ми існуємо, доки Своєю благодаттю не освітить нас Христос. Отже, як зцілений сліпонароджений, потрапивши в скрутне становище, ніколи не панікуймо, а намагаймося за допомогою молитви й щиросердного покаяння зберегти душевний спокій і мир. Тоді Сам Господь прийде і звільнить нас.

Разом з тим, ми здебільшого хотіли б мати такий духовний зір, щоб завжди бачити перед собою Спасителя, а також безпомилково прозрівати волю Божу, своє майбутнє й майбутнє інших. У всі часи дуже популярними були і є різного роду провидці, циганки, псевдостарці, а нині й різноманітні гороскопи. Але Господь через нинішнє Євангеліє показує, що ми можемо побачити майбутнє не тоді, коли нам хочеться, а коли ми звільняємося від пристрастей цього світу. Чим більше ми поєднуємося зі світом, тим непотрібнішими стаємо для нього, і навпаки – чим більше розриваємо зв’язки з ним, тим більше приносимо йому не популістську, а реальну користь.