Ситуація довкола Миколаївської церкви в рідному селі Блаженнішого Митрополита Онуфрія Коритному на Буковині дуже показова в розрізі загального духовно-морального стану суспільства в Україні зразку  2014 – 2015 років. У країну прийшла війна, неочікувана і підступна, яка довершила споконвічну роботу ворога нашого спасіння диявола і загострила міжконфесійне протистояння. Після першої хвилі активності у 90-х роках це протистояння поступово згасало, нівелюючись з одного боку економічними негараздами, що понукали людей більше зусиль віддавати пошукам хліба, у буквальному змісті цього слова, з іншого боку — духовним зростанням тих людей, які вже пройшли посильний рівень випробовувань і усвідомили головне духовне призначення Церкви. 

Проте немає межі для духовного зростання, як і немає нічого святого для неприятеля і ворога миру між людьми. Смерті українських воїнів на Сході України не могли не стурбувати, не викликати у серцях українських громадян почуття глибокого обурення й намагання активно діяти, щоб запобігти наступним жертвам. 

Ми пам’ятаємо минулорічне звернення тоді ще Місцеблюстителя Київської Митрополичої кафедри митрополита Онуфрія до Президента Росії В. Путіна, після якої ескалація напруження значно знизилась, ми  бачимо щоденні труди Його  Блаженства на укріплення парафій, монастирів і цілих єпархій Української Православної Церкви, яка і духовно, і територіально об’єднує всю Україну. Ми чуємо мудре слово Предстоятеля, яке закликає кожного з нас залишатись християнином, не шукати зовнішнього ворога, а всі свої внутрішні зусилля спрямувати на те, щоб повернути своїй душі мир, від чого залежить і повернення миру в Україну загалом. На жаль, не в кожному серці такі звернення були почуті й оцінені, тому й виникла тривожна  ситуація в деяких парафіях УПЦ, яку підігрівали засоби масової інформації та представники інших конфесій.

Щодо ситуації в с.Коритному: ще з літа минулого року на загальних зборах села, під час інших масових заходів (зокрема, під час святкування Дня Незалежності України) деякі активісти вимагали, щоб Свято-Миколаївська парафія села Коритного перейшла в підпорядкування УПЦ КП. Члени сільської парафії та настоятель храму о. Василій Радул на церковних зборах одностайно висловились за збереження належності храму до УПЦ. Опоненти неодноразово зустрічались — і під час служби, і на церковному подвір’ї, і на сільських зборах, з Божої ласки довелось уникнути гострих сутичок і навіть дійти деякого компромісу: частині сільської громади, яка підтримує перехід до УПЦ КП, виділено тимчасове приміщення у сільському адміністративному будинку, де на Богоявлення вже відбулося перше богослужіння. 

Тепер поглянемо на цифри, які говорять про підтримку переважної більшості мешканців села Коритне саме УПЦ, яку очолює їхній земляк:

Я свідомо не вживаю абревіатуру УПЦ МП — з тієї причини, по перше, що наша Церква зареєстрована як «Українська Православна Церква». По-друге, дорогі брати і сестри, повірте, що наша Церква сьогодні є самостійною і незалежною в своєму управлінні і з Московським патріархатом нас на сьогодні поєднують спільні священні Православні канони, взаємна молитва, християнська любов. У нас багаті київські церковні традиції, які ми намагаємось розвивати, не порушуючи, разом з тим, вікових зв’язків з монастирями та єпархіями Росії, де сьогодні служить багато наших земляків. Церква — це духовний організм, це обитель Живого Бога, і тому будь-які зміни у її земній структурі, які для Церкви не є визначальними, не повинні прийматись від впливом зовнішніх чинників і людського болю. Церква покликана тамувати біль, а не примножувати його.

Сьогодні  Україна шукає своє місце у світовому співтоваристві, і вся наша Соборна Апостольська Православна Церква, яка охоплює весь світ, шукає для себе місце у великій світовій державі. У тому співтоваристві, яке сьогодні вибудовується і в якому Православній Церкві, на жаль, місця не знаходиться, тому що Православна Церква готує людей до вічності і веде до Христа, Церква веде людей до миру з Богом і між собою, а деякі політики прагнуть тільки розпалювати ворожнечу. І чим більше у нас буде справжньої християнської молитви і менше політики, чим більше буде справжніх справ милосердя і менше спекуляцій на болючій темі війни, тим ближче буде до нас Христос. І більше буде надії на Його милість — і в цьому нетривалому земному житті, і в небесному, вічному. Тому закликаю всіх дослухатись до мудрих слів нашого Предстоятеля і не форсувати своєю невитриманістю внутрішні церковні процеси, щоб не нашкодити їм.