Проповідь в 5-ту Неділю Великого посту, пам’ять Марії Єгипетської.

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні наша Церква святкує п’яту Неділю Великого посту. Таким чином, ми поступово наближаємось до його завершення. Вже через п’ять днів – на вечірній службі під суботу Лазаря буде співатись відома стихира «Душеполезно завершивши Четыредесятницу».

За сьогоднішньою Літургією читалися два уривки – з Євангелія від Марка та Євангелія від Луки. І їх поєднання може навчити нас деяким важливим речам в духовному житті.

Євангеліє від Марка розповідає про те, як Христос з учнями прямував до Єрусалима. Це було напередодні святкування єврейської Пасхи, коли юдеї радісно згадують визволення з єгипетського полону. На відміну від більшості юдеїв, які готувались радісно зустріти свято, учні Ісуса мали страх. І сам Христос, звертаючись до них, говорить про свої близькі страждання – про побиття і про смерть.

Разом з тим Він каже і про своє воскресіння. Це спонукає Його учнів – Якова та Іоана – просити влади. Біблійна мова образна, і ми не бачимо в тексті слова «влада». Є вираз «сісти праворуч і ліворуч» від Христа. Це символ влади, який означає наближеність до можновладця. Учні мають можливість засвідчити свою позицію, свої бажання та прохання.

Цей образ є також у Символі віри, який ми промовляємо на кожній Літургії, коли співаємо, що Христос сидить «одесную Бога Отца», тобто праворуч від Нього. Але для самого Христа в роки Його земного служіння влада над людьми  не була чимось важливим. Сам Він свого часу відмовився від влади над світом, яку пропонував Йому диявол через 40 днів постування у пустелі.

Христос поважає людську свободу і запрошує людей вільно слідувати за Собою. Все, що Христос може обіцяти Своїм учням, – розділити страждання. Христос має випити «чашу» заради спасіння людського роду. Таку саму чашу Він пропонує своїм учням.

«Не влада, а страждання». Готовність в цьому земному житті постраждати заради ближнього – це той подвиг, який здатний залишитися в пам’яті людей протягом століть. За словами євангеліста Іоанна, віддати своє життя заради ближнього – це найвеличніший подвиг. І до нього Христос готується сам і готує Своїх учнів.

Для підтвердження Ісус промовляє слова, що, мабуть, завжди розділятимуть Церкву і державну владу: «Князі панують над народами, і вельможі тиснуть». Адже серед християн має діяти принцип любові: «Хто з вас хоче бути великим, нехай буде вам за слугу».

Скептики можуть сказати, що ці слова неможливо втілити в життя, за такими принципами не побудувати суспільство, де пануватимуть порядок і дисципліна. І саме про це йдеться у другому євангельському уривку – в Євангелії від Луки: порівнюються фарисеї та грішники, зокрема фарисей Симон і жінка –«грішниця».

Передання пов’язує її з Марією Магдалиною, котра довго до свого навернення до Христа була повією, а потім стала однією з найвідоміших проповідниць. Її доля схожа на долю Марії Єгипетської, пам’ять якої сьогодні відзначається нашою Церквою, а тому й читаємо цей євангельський уривок.

Фарисеї – це люди, які зуміли об’єднати суспільну владу і авторитет з вірністю біблійним заповідям, приклади чого ми знаходимо у Старому Завіті. Їхнє слово мало велике значення для юдеїв саме завдяки їх особистому благочестю та відданості справі вивчення слова Божого. В Євангелії неодноразово описується, як Христос критикує фарисеїв та їх благочестя. Але на той час вони були взірцем праведності.

І саме трагізмом суперечності між слідуванням за Богом та прагненням до земної влади можна пояснити їхню сліпоту у пізнанні Христа. Для фарисеїв Христос був вчителем і навіть пророком. Хазяїн будинку, до якого прийшов Ісус, був вражений Його поведінкою: «Якби Він був пророком, то знав би, що за жінка торкається Його, адже вона грішниця».
І Христос розповів притчу про двох боржників. Обидва були у боргу, який не могли повернути, і це не давало їм спокою, радості. 500 динаріїв – це вдесятеро більше, ніш 50. Мабуть, приблизно такою була різниця між гріховністю фарисея та повії.

Вочевидь, ця жінка не приспала свою совість і не зробила життя повії своїм звичним способом заробітку. В глибині серця вона завжди відчувала неправедність обраного шляху. І тягар, який висів на ній протягом років, було знято. Вона була прощена Христом як Месією і отримала надзвичайне відчуття звільнення. Христос каже: «Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила». І додає: «А кому мало прощається, той мало любить».

Що ж об’єднує ці два євангельські уривки? З одного боку, це питання про владу і страждання, з іншого – про міру любові, пропорційної мірі прощених гріхів.

Ми називаємо Христа Господом. Вся влада в Церкві – від Нього, Він заснував Церкву Своєю мученицькою кров’ю. Але ця влада пов’язана з любов’ю. Ми спасаємось, отримуємо звільнення від тягаря гріха саме в Церкві.

Гріх – це не щось абстрактно погане. Це те, що відділяє нас від Бога. А звільнення від гріха приносить радість перебування з Господом і готовність до можливих страждань заради свідчення про цю радість.

Ось про що ці євангельські уривки. Амінь.

Сергій Михайлович Бортник,
доцент КДА